рідна мова прислів'я

рідна мова прислів'я

Рідна мова прислів я прислів я та приказки про мову.

Українські народні прислів я та приказки про мову.

їм не одна сотня років, вони несуть мудрість народу, його дотепність й красномовність. Мова - це найвище багатство, скарб кожного народу.

Наші предки звертали увагу на чистоту, щирість, вагу слів. Бажаємо з насолодою прочитати цю унікальну скарбничку приказок, які ми підібрали спеціально для вас. Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається. Птицю пізнати по пір ю, а людину по мові. Рідна мова — це музика й малювання душі людської. Рідна мова - не полова. її за вітром не розвієш. Більше діла — менше слів. Будь господарем своєму слову.

Мовивши слово, треба бути йому паном. Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш. Від красних слів язик не відсохне.

Від солодких слів кислиці не посолодшають. Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи. Від теплого слова і лід розмерзається. Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи. Впік мене тим словом, не треба й вогню. Гостре словечко коле сердечко. Де мало слів, там більше правди. Діла говорять голосніше, як слова. Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться. Добре слово краще, ніж готові гроші. Добрим словом мур проб єш, а лихим і в двері не ввійдеш. За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся. З пісні слова не викидають і свого не вставляють. і від солодких слів буває гірко. Кого не б є слово, тому й палиця не поможе.

Коня керують уздами, а чоловіка — словами. Красне слово — золотий ключ. Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова — ворогів. Краще переконувати словами, як кулаками. М які слова і камінь крушать. На ласкаве слово не кидайся, а за грубе не гнівайся. Не гріє мене кожух, лиш слово гріє й тішить. Не кидай слова на вітер. Не так то він діє, як тим словом сіє. Шабля ранить тіло, а слово — душу.

Слово — не полова, язик — не помело. Слова пристають, як горох до стінки. Слово вилетить горобцем, а вернеться волом. Слово — вітер, письмо — грунт. Слово до ради, а руки — до звади. Слово до слова — зложиться мова. Слово може врятувати людину, слово може і вбити. Слово старше, ніж гроші. Удар забувається, а слово пам ятається. Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує. Чиєсь одне слово губить діло. Щире слово, добре діло душу й серце обігріло. Не мовить ні словечка. Балакун, мов дірява бочка, нічого в собі не задержить. Та у нього на осиці кислиці, а на вербі груші ростуть. Перше погадай, потім повідай. Що кому треба, той про те й теребить. Байка байкою, а борщ стигне.

Чоловік має два вуха, щоб багато слухав, а один язик, щоб менше говорив. Не те гріх, що в рот, а те, що з рота. Язик до києва доведе, а в києві заблудить. Дурний язик попереду розуму біжить. Дурний язик — голові не приятель. Держи хліб на обід, а слово — на одвіт. Для красного слівця не жалує ні матері, ні вітця. Добре слово варт завдатку.

Добрим словом мур проб’єш, а лихим і в двері не ввійдеш. За словом в кишеню не полізе.

Кажи не кажи, а своє слово держи. Коли б твоє слово та богові в вухо. Кого не б’є слово, тому й палиця не поможе.

Кого слова не беруть, з того шкуру деруть. Лагідні слова роблять приятелів, а гострі слова —завзятих ворогів. Ласкаве слово — що весняний день. Ліпше переконувати словами, як кулаками. М’які слова і камінь крушать. На його слові можна мур мурувати. Не мни слова, говори просто. Не пиво — диво, а слово. Пусті слова, правди в них нема. Удар забувається, а слово пам’ятається. Холодним словом серце не запалиш. Хоч чоловік і вбогий, та слово в нього чисте.

Хто не додержує свого слова, той сам себе зневажав. Балакай, слухачам вуха не болять. Балакала покійниця до самої смерті та все казна - що. Балакай, пане свириде, побачим, що з того вийде.

Набалакав — і в торбу не вбереш. Набалакав три міхи правди. Набалакала много, та нема нічого з того. Набалакала, наговорила, взяла мисницю, за медом пішла. Набесідувала, наговорила. Дайте жолобчистого данила. Як балакать, так його і в п’ять лантухів не вбереш, а як до діла, то й в торбинку зложити можна, ще й мотузкою перев’язати. Бесіди багато, а розуму мало. Де багато бесіди, там мало користі. Гладкі бесіди — сухі долоні. Масної бесіди чоловік. Не щодня бридня, деколи й правда. Не сяка, не така бридня та й стій до півдня. Постережуть брехню хутко. Добрі вісті не лежать на місці. Погані вісті не сидять на місці. Доходять до нас вісті, що хотять нам дати їсти. Приїхала баба з міста, привезла вістей триста. Сорока на хвості принесла вістку.

Таке верзе, що й купи не тримається. Верзи, верзище, поки верзеться. Воркотіла — не хотіла, потім сіла та й поїла. Хай воркоче, як хоче, лиш хай моєї голови не мороче.

Багато говорити, а мало слухати. Багато казати, а нема що слухати. Більше слухай, а менше говори. Менше говори — більше вчуєш. Він йому зуби заговорить. Говорив би, та слів нема, плакав би, та сліз нема. Говорив газда псові, а пес хвостові. Розказав мирон рябої кобили сон. Говори до гори, а гора горою. Говори до гори, попробуй до низу.

Говори, говори, до чогось договоришся. Говори, дідьку, за попом. Йому говорити, що горох об стінку кидати. Говори до нього, як до стовпа. Говори до неї, а в неї маковеї. Говори, доню, виговоришся. Говори з другими поменше, а з собою побільше.

Говори й на хату лізь. Говори, климе, нехай твоє не згине.

Говорила баба до самої смерті та все чорт знає що. Говорила смілянська баба, а чорт вдарив у губу і перебив рахубу.

Говорила баба, як літала жаба. Говорила покійниця, поки й пуп розв’язався. Говорила сама в хаті, бо ні з ким було. Говорила три дні, а все про злидні. Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Говори, та назад оглядайся. Говори, та не проговорюйся. Говорити було мало, та розуму не стало. Говорити і не думати — те саме, що стріляти і не цілити. Говорити — не горох молотити. Говорити про химині кури. Говорить, а немає про що й слухати. Говорить прямо, а робить криво. Говорить п’яте через десяте.

Говорить таке, що купи не тримається. Говорить, що слина до губи принесе.

Говориш як чоловік, а робиш як дурень. Говорили на вовка, скажім і за вовка. Говорім за вовка і поза вовка, не болить його головка. Говорять, що курей доять, тільки молока не видко. Добре тому жити, хто вміє говорити. Договорились до синього пороху.

До нього говори, а йому все одно, що прутом по воді. До тебе говорити так, як до того пня. Знай більше, а менше говори. З ним говорити, що решетом воду носити. З ним говорити, тільки гороху наївшися. Коли сам говорить, то й собаці не дасть слова мовити. Красно говорить приятель, а правду каже неприятель. Легше говорити, ніж зробити. Лихо говіркому, та не добре й мовчазному.

Мало говори, а правдою дорожи. Много говорить — голова заболить. Наговорив стільки, що і в шапку не збереш. Наговорив, що і на воловій шкурі все не списати. Наговорив сім бочок арештантів. Най говорить, коли його язик свербить. Не все говорене — творене.

Не завжди говори, що знаєш, а завжди знай, що говориш. Не говори пишно, щоб тобі на зле не вийшло. Не говори про страшне, а то присниться. Що там говорити, коли нічого і балакати. Не так він добре діє, як говорить. Не так хутко діється, як хутко говориться. Не тобі б говорить, не мені б слухать. Та це ж різдвяний сон вороної кобили. Слухай кожного, але не з кожним говори. Слухай багато, а мало говори. Слухай тисячу разів, а говори один раз. Солодко говорить, але нудно слухати. Так говорить, наче з писаного читає. Такого наговорив, що і в головах низько. Такого говорить, що і собака з маслом не з’їсть. Там такого наговорив, що і класти нікуди. Тепер день не весняний, щоб двічі говорити. Ти - бо вже коли говориш, то говори одно, а то разом хочеш бути і за попа, і за дяка. У кого що болить, той про те й говорить. Учений шпак говорить всяк. Хоч варила, не варила, аби добре говорила. Хто багато говорить, той мало правди каже.

Хто багато говорить, той мало творить. Хто багато говорить, той договориться до лихого кінця. Хто менше говорить, той довше живе.

Хто масно говорить, той пісно їсть. Хто нічого не говорить, той на все пристає. Чи його хто переслухає, що люди говорять. Шкода того й говорити, що не варити. Що люди говорять, те й виговорять. Що йому не говори, а він усе догори. Якби стіни вміли говорити, то би не одно сказали. Як ріпу гризе, так гладко говорить. Як тут говорити, коли не дають і рота розкрити. Або розумне казати, або зовсім мовчати. Вдома як хочеш, а між людьми як скажуть. Вкусися перше за язик, поки що скажеш. Вмієш казати, вмій і мовчати. і сорока розказує, та толку мало. Замотати, зав’язати та й нікому не казати. Каже чортзна - що, аби даром пара з рота не йшла. Казав, та не зав язав. Народ скаже, як зав’яже.

Казав пан псові, а пес хвостові. Кажи йому що хочеш, а він своє робить. «квач притикою не буде.

Казала біла, що не буде діла. Казало щось, що прийде хтось. Наговорив сто міхів горіхів, гречаної вовни, та всі неповні. Намолов сім міхів гречаної вовни, і всі неповні. Наказала й наговорила. Нарозказував міх, торбу і три оберемки. П’ять раз подумай, а один раз говори. Не вмивався ти, щоб так говорити. Не до ладу сказати — краще мовчати. Не ти б казав, не я б слухав. Нехай так буде, як скажуть люде.

Нікому не скажу, тільки кумі та в млині. Один скаже, другий прикаже.

От тобі далі й нічого казати. Цвірінь — та й у стріху.

Про свято держав, а у будень сказав. Розкажи другу — піде по кругу.

Ставлення до рідної мови як свідчення національної свідомості і рівня культури народу, його цивілізованості. Українська мова як засіб пізнання світу, формування розуму і духовності людини. Загальна характеристика проблеми престижності мови серед громадян. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність. Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері. Що ж таке рідна мова. Яку мову вважати рідною. Визначення рідної мови є у д. Але воно не дає вичерпної відповіді на поставлене запитання. А як же бути, коли дитина з раннього дитинства виховувалась у чужорідному мовному середовищі. На жаль, багато мовознавців забуває про те, що рідна мова закладена в людині генетично. Сучасна електроніка фіксує особливості національного плачу новонародженої дитини. То чи маємо ми право байдуже ставитись до свого національного генетичного коду.

Чужа мова, насаджена в ранньому віці, гальмує розумовий розвиток дитини. Вчені підтвердили геніальний здогад вільгельма гумбольдта, висловлений у xviii ст що мова у вигляді коду існує в нейроклітинах людського мозку і генетично передається від батьків до дітей. Навчання мови дитиною йде як розшифрування коду.

Як стверджував видатний мовознавець олександр потебня, мислення дитини повинно формуватися на ґрунті рідної мови, і поки воно не дозріло, поки не сформувався остаточно мовно - розумовий апарат, двомовність є шкідливою. Давно помічено, що маленькі діти, коли вчаться розмовляти, самі створюють слова та їх форми іноді несвідомо за принципами давньоруської мови. Це ще один доказ того, що мова передається генетично з роду в рід, від дідів і прадідів онукам. Павло мовчан пише у своїй статті. «мова - це п ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворень своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, що деморалізує народ. Мова - це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не позначатись на зміні антропологічного типу.

Зменшується об єм пам яті, відповідно зазнають змін і півкулі мозку.

Українська мова - одна з прадавніх слов янських мов і є рідною для десятків мільйонів людей. В україні 72, 7 відсотка становлять українці - корінні її мешканці. Кожний народ - творець своєї рідної мови. Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу.

Тому знати, берегти і примножувати рідну мову - це обов язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не плекає її, не може розраховувати на гідне місце у суцвітті народів. Звичайно, такий великий народ як ми, українці, не може допустити цього, якщо вважає себе цивілізованою нацією. Ставлення до рідної мови є свідченням національної свідомості і рівня культури народу, його цивілізованості. Воістину справедливі слова о. Отже, одним з головних завдань кожного розвинутого суспільства, показником його самосвідомості і визначником розвитку культури є, поряд з турботою про збереження природних багатств і примноження цінностей духовної культури, постійна турбота про екологію мовного середовища. Українська мова своєю красою і багатством давно привертала увагу вчених. Сучасна українська літературна мова виконує різноманітні суспільні функції - комунікативну, естетичну, мислетворчу, культуроносну та інші. Спілкування - найважливіша функція мови. Вона є універсальним засобом обміну інформацією в просторі і часі. Комунікативній функції підпорядковані інші її функції, зокрема експресивна. Полягає вона втому, що саме завдяки мові ми виражаємо свій внутрішній світ, репрезентуємо себе з тим, з ким спілкуємося. Людина, що досконало володіє мовою, найкраще може себе показати, розкрити свій духовний світ через спілкування. Пізнаючи мову, ми пізнаємо світ, навколишнє середовище, але в межах свого народу, його свідомості, психіки тощо. Українська мова дає нам можливість пізнати світ очима українця, українського народу, російська - російського, німецька - німецького і так далі. Мова формує наш розум і духовність. Український фольклор, художня література, театр, пісня, втілені у словесній формі, розкривають перед людиною світ краси. У живому мовленні кожна мова виконує, в основному, функцію спілкування, у художньому творі вона служить засобом образного відтворення дійсності. Це теж своєрідний акт спілкування майстра слова з читачем або слухачем. Мова виконує мислетворчу функцію. Українська мова, як і всяка інша, є засобом формування думки. Адже вільне володіння мовою вважається тоді, коли людина мислить і говорить цією мовою одночасно. Додамо, що думання відбувається у формі тієї мови, якою ми найкраще володіємо, тобто рідної. Отже, сам процес мислення має національну специфіку, яка обумовлена національним характером. Справедливі в цьому плані слова г. Кожний народ, держава дбають про престиж своєї мови - її авторитет у міжнаціональному та міжнародному спілкуванні. Престиж, або авторитет мови, як і народу, держави, залежить від багатьох чинників. Насамперед це виявляється в тому, які суспільні функції виконує мова, яку інформацію вона фіксує і передає, скільки людей нею користуються та інше.

Престижу мови сприяє її державність і патріотичне ставлення до неї її носіїв. Його заклик дав добрі сходи. і як наслідок - нині у фінляндії вельми високий життєвий рівень. Цьому, безумовно, сприяла висока національна свідомість, яку виколисувала й виколисує рідна мова. У великому литовському князівстві вона була державною мовою; як актова мова використовувалася в молдавському князівстві; бахчисарайські хани листувалися нею з турецькими султанами. Українську мову вивчають у багатьох університетах світу, а з розвитком і утвердженням незалежності україни зростає міжнародний авторитет української мови як державної. Престиж мови залежить не від неї самої, а від її носіїв. На жаль, не всі українці усвідомлюють це.

Тому українська мова в нашій державі стане престижною тоді, коли ми не будемо її соромитися, коли оволодіємо усім багатством її, навчимося гарно, виразно, правильно говорити по - українськи і будемо пишатися, що ми, українці, маємо таку чудову мову.

А не українці будуть відчувати задоволення від того, що володіють цією мовою, будуть шанувати її і тих, хто її створив. Але насправді бажане ще досить далеко від реального. В одній із шкіл з українською мовою навчання молода вчителька надавала учням вказівки російською мовою. В цій школі з українською мовою навчання попит на українську мову був досить обмежений. Поза уроками (а бува й на уроках) вчителі спілкуються з учнями переважно російською. Директор школи, всі заступники директора навіть службові наради проводять російською мовою. Це не викликає великого здивування. Здивування прийшло тоді, коли дізнаємося, що ця вчителька викладає і викладала раніше українську мову.

На запитання чому вона, вчителька української мови школи з українською мовою навчання, спілкується з учнями російською, вона відповіла. А от з батьками спілкуюся переважно російською, бо більшість батьків української не розуміють. Та й яка у нас українська мова - суржик. Чи поважає вона свій предмет. Чи прагне до того, щоб учні найкраще засвоїли її предмет. Що вона робить, як мовник, щоб зменшити частку суржика. Хотілось заперечити і щодо батьків, що не розуміють української мови. Бо є багато прикладів, коли росіяни в росії чи ті, що на якийсь час приїжджали в україну і раніше ніде більше, як у піснях не чули української мови, самі просили розмовляти з ними українською, інколи перепитували окремі слова, просили говорити повільніше і були задоволені з того, що розуміли близьку їм мову.

А чи може ця вчителька поставити себе поза неписаними правилами, що усталилися у цій школі, стати, так би мовити, білою вороною не хоче.

Не відомо ж, як віднесеться до цього адміністрація не на словах, а насправді. Чи може ця вчителька, підлегла директору, завучу, які і наради проводять російською мовою, відважитися ігнорувати наочний приклад, що подає керівництво. Віктору оржехівському доводилось спостерігати, як учень молодшого класу, звернувшись до завуча українською (може вперше в житті звертався безпосередньо до завуча) і отримавши відповідь російською, сам переходив на російську, і дуже сумнівно, щоб він поза уроками ще раз звернувся до завуча або до інших в його присутності українською до кінця свого навчання в школі, в школі з українською мовою навчання. Та й для інших учнів такий випадок був промовистим уроком. Скільки таких вчителів і завучів. Українська мова - національне надбання українського суспільства, вона повинна охоронятися та підтримуватися державою. Мовна політика як одна із складових частин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в усіх сферах життя українського суспільства, їх подальшого розвитку та взаємодії. Українська мова, виконуючи інтеграційну функцію, є важливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного та економічного розвитку нашої країни. Тарас шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога к. «відберіть у народу все - і він усе може повернути; але відберіть мову - і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу - вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу.

Нашому поколінню випало складне, але почесне завдання - відродження української мови, держави, нації. і виконати його - наш громадянський обов язок.