смішні історії для дітей

смішні історії для дітей

Читать смешную историю про экзамен. Все познается в сравнении. Доктор наук впервые прочитал в институте лекции. А по окончанию курса принял у студентов экзамен. На экзамене первого сдавшего вынес, поставив ему неуд. Потом, выслушав ответы остальных, разыскал вечером первого в общежитии и, извинившись, переправил ему неуд на отлично. Рассказы из жизни реальных людей. Пошел гулять с собакой в лес за деревней, крупных животных там нет. Долго гулял, начало темнеть, вышел из леса, а там буран — не видно ничего. Смішні історії для дітей смішна історія зі шкільного життя. Смішні історії про школу і школярів. Для кожної людини школа – це самий незабутній життєвий етап, в який після закінчення багатьох років хочеться знову зануритися з головою, щоб знову відчути смак дитинства, випробувати період дорослішання і становлення особистості, побачити улюблених вчителів, згадати смішні історії про школу, що відбувалися з однокласниками і тобою. Казка про трьох поросят забавна історія зі шкільного життя починається з того, що на уроці читання вчителька читала першокласникам казку про трьох поросят. Нарешті вона дійшла до уривка про пошуки матеріалів для споруди будиночків, а саме коли одне порося побачив селянина, що їде на возі сіна, і запитав. Чи не могли б ви позичити мені трохи сіна для побудови мого будиночка. « як ви думаєте, що відповів поросяті селянин. «селянин відповів, що можна просто обалдеть. А ця смішна історія зі шкільного життя розказана однієї вчителькою, в чию школу одного разу відвідав фсбшниками з метою дізнатися, чи готове навчальний заклад відбити можливу атаку терористів. Візит, звичайно ж, був незапланованим. В руках у гостя був жовтий непрозорий пакет з муляжем бомби, з яким він був схожий по поверхах, потім повернувся до охоронця і попросив того доглянути за пакетом. Сам же, переконавшись, що пильністю в цій школі і не пахне, пішов до директора влаштовувати рознос. Смішна історія зі шкільного життя про лешенька одного разу в одну з численних шкіл вундеркіндів привели хлопчика лешенька, якому тітка - психолог на вступній співбесіді задала питання. “чим відрізняється автобус від тролейбуса. ” хлопчик недовго думаючи розповів, що тролейбус працює на електродвигуні (силі змінного струму), в той час як автобус – на двигуні внутрішнього згоряння. Відповідь була невірним. За журналу теж досить - таки весела історія зі шкільного життя. В 9 - й клас прийшла нова вчителька. Хлопці вирішили над нею пожартувати, перевірити реакцію і нерви заодно і поклали на стіл презерватив. Викладач не розгубилася, взяла в руки цей предмет і, показуючи його класу, запитала, що це таке і де застосовується. У відповідь – дружний регіт. “добре, нехай хто - небудь з хлопчиків, найсміливіший, вийде до дошки, і я покажу, куди і як це надягати, а заодно і розповім, для чого це потрібно. Якщо добровольця немає, тоді доведеться викликати по журналу”. У класі запанувала підозріла тиша. Причому вставляють вони його при кожному зручному випадку.

Ну а далі на контрольній з математики спостерігає таку картину – учень тихенько бурчить собі під ніс. «булочка з родзинками, яка важка задача попалася. Ось в одному такому класі був учень, якого всі любили, та й він ніколи ні перед ким не відчував страху.

На уроках всі тільки й чекали, яку жартома він видасть. Якщо урок затягнувся, учень під якимось приводом виходив з класу і давав дзвінок на перерву (природно, завчасно). Всі читали і наївно дивилися на стелю, хоча зрозуміло, що ніякого носка там не було. При спробі згадати смішні історії про школу в пам`яті спливає такий випадок. На одному з уроків якийсь дитина не дотерпів до туалету і описав. Вчителька знайшла самий передбачуваний вихід із ситуації. Подзвонила мамі, яка принесла штани. Дитину переодягли в сухе.

Після цього вчитель стала більш уважно реагувати на прохання дітей. і ось якось коштує вона з колегою на одному з поверхів біля туалету, а та просить її постояти, щоб діти не забігли. Вчителька стоїть в коридорі, вартує двері і бачить, як з класу вибігає дівчинка і кричить. Але тут ця дівчинка підбігає до іншої – своїй ровесниці, плескає ту по плечу і видає. Мур - мяу а ось ще одна смішна історія зі шкільного життя, що відбулася на уроці фізкультури. У десятому класі потрібно було здати нормативи по стрибків у довжину з розбігу.

У день передбачуваної здачі нормативів придбана валеріана успішно виливається на майданчик. Вираз обличчя вчителя, який побачив по периметру майданчика кілька десятків неадекватно себе провідних котів, не піддавалося опису.

Спроби звільнити двір від нявкаючій живності були безуспішними. Зате мета, заради якої все було зроблено, виявилася досягнутою, та й урок фізкультури вийшов дуже веселим. Карантин, як і канікули, – щасливий період для будь - якого нормального школяра. Взимку, як це і годиться, почалася епідемія грипу, і школи, в яких боліло більше 10 осіб, закривали одну за одною. Однак в одному класі ніхто не хворів, тому хлопці вирішили влаштувати штучний карантин. Принесли з дому запашний чорний перець, вирішили нанюхатися, і, як тільки все почнуть чхати, вчителі подумають, що карантин дійшов і сюди, і відпустять всіх додому.

На жаль, такий геніальний експеримент зазнав поразки. Здали 4 хлопчика (хулігани - двієчники) і одна дівчинка (відмінниця і улюблениця вчителів). Влетіло всім і від батьків, і від вчителів по саме не можу.

У цьому ж класі битва книгами була не рідкість. Одного разу летить книга потрапила по голові вчительці, яка прийшла проводити урок. Після такої подачі вона сказала, що в цей клас потрібно заходити в бронежилеті і касці. Перед контрольною замикалися в класі, і вчителька не могла потрапити туди до середини уроку.

Когда мне было 16 лет, я начала встречаться с парнем. А он недавно поступил в вуз в другом городе.

И вот однажды он уехал на сессию. Через несколько дней он позвонил мне и предложил приехать к нему.

Я тогда ужасно боялась ехать одна в чужой город на поезде, потому что до этого никогда не ездила на поездах. Когда я зашла в вагон, то очень удивилась - темно, люди спят, все места заняты. Ко мне подошла проводница, отвела меня к свободному месту в конце вагона, почти возле туалета. Я еще больше расстроилась, когда увидела что ехать мне придется не лежа, а сидя за столиком. Но делать нечего - я села и поезд тронулся. Проводница спрашивает меня. «вы постельное белье брать будете.

Куда я его стелить буду.

Я положила на край столика свою сумочку и прилегла на нее.

На столе стояла бутылка с водой, мужчина с верхней полки спросил, не мешает ли мне она, я ответила, что не мешает. Так я ехала, перекладывая свою сумочку с места на место, пытаясь поудобней устроиться. Мужчина с верхней полки еще раза два спросил, не мешает ли мне моя бутылка, а затем спустился. Вы представляете, каково было мое удивление, когда он разобрал столик, и получилось вполне удобное спальное место. Это был мой первый опыт поездки на поезде.

После этого случая прошло уже 7 лет, а мы с любимым все еще когда вспоминаем эту историю, то смеемся до слез. Эта история произошла с моим знакомым во времена наших школьных лет. Встречался он с одной девушкой, которая жила в 7 км от него. Добираться пешком было долго, поэтому он ездил к ней на велосипеде.

Но была одна проблема - у велосипеда были сломаны тормоза. К девушке надо было подниматься на высокую, корявую и очень крутую гору.

Вот и приходилось ему доезжать до горы, потом слезать и везти велик в руках, назад с горы тоже приходилось свозить велосипед. Вот приедет он к ней, поставит велик у нее во дворе и идут они гулять в город по парку, а вечером провожает девушку домой, берет велосипед и полдороги сводит его с горы, а потом - домой, крутя пидали на своем железном друге.

Тем самым днем шло все по намеченному сценарию. Велик - гора - девушка. День был летний и солнечный. Приехал мой знакомый к своей девушке и пошли они гулять. Велик остался ждать его во дворе.

Догуляли до ночи, а ночь в этот день была темной без луны, ничего не видно. Возвращаясь домой и, спотыкаясь о камни, дошли они до горы. Слышат, что доносится сверху, какай - то грохот, который приближался со скоростью падающей звезды. Стало как - то страшновато, вдруг кто - то на велосипеде рванул мимо них на бешеной скорости, а потом, не удержав руль, кубарем слетел с полгоры. Кому - то очень не повезло. Но почему - то это происшествие подняло настроение моим друзьям. По дороге они шли вместе весело смеясь с того бедняги. Довел мой знакомый девушку домой, подарил ей прощальный поцелуй и засобирался домой, т. Весело пошел забирать своего железного коня, а его там не оказалось. Обыскали весь двор с фонариком, но велика, как не было, так и нет. Вот и понял парень, что тот недавний ночной полет был на его велосипеде, и стало так грустно, что придется пешком одному идти домой. Незнакомец ведь не знал, что своровал велосипед без тормозов, и хотел быстрее сбежать с места преступления и рискнул съехать с той фатальной горы. Вот и говорят, что смеется тот, кто смеется последний. Було це, мабуть, років 8 - 10 назад, але спогад на все життя. Моя двоюрідна сестра олена на той час вже вийшла заміж і вони з чоловіком переїхали до власної квартири. Та товаришувати нам не завадив ні переїзд, ні її заміжжя. Одного разу приходжу я до моєї сестри олени, якось після школи, та хвалюся їй, як ми з класом гречану кашу на уроці праці варили, і у всіх вийшло майже всім п`ятірки поставили, і мені також. «ви кашу варили з учителькою, та мабуть у класі інші дівчата хтось з мамою готував, хтось з бабусею. Так з колективом, легше, і батька бити. А я тебе, зараз навчу свої фірмові галушки варити, щоб ти також господиня була вправна. Тим часом олена, дістала мені необхідний набір посуду для приготування, а я в цей час вивчала рецепт. Потім ми почули якесь клацання, і олена сказала, що то в неї пральна машина вимкнулася і вона піде швиденько полоскати білизну, а мені якщо щось буде не зрозуміло в неї питала. Рецепт був нескладний, треба було замісити галушки в необхідних пропорціях. Воду, соду, борошно, потім заміс галушок брати чайною ложкою і вкидати у киплячий бульйон. В кінці, як галушки зваряться, додати, сіль, спеції та зелень і завітні галушки можна вже їсти. Розібралась я швидко, олена підказала де бульйон, де інші складові. Поставила бульйон на плиту, увімкнула вогонь, тим часом стала робити заміс галушок, як олена наказала. Взяли ми кожна по ложці, спочатку олена показала, як треба вкидати галушки у бульйон, а потім вже я. Так ми швиденько з галушками розібралися, бульйон закипів, і ми з оленою вирішили 10 хвилин зачекати, поки зваряться галушки біля телевізора у залі, та й пішли собі. Увімкнули телевізор, а хвилин через 5 почули ніби вибух. Побачене страхіття від кухні у галушках у нас з оленою визвало спочатку тільки істеричний сміх та виклики «мамо, де я. Тоді олена каже мені. Тоді олена здогадалася, що пакет з алебастром опинився на кухні не випадково, адже перед переїздом їх з чоловіком, вони самі коли робили ремонт, випадково до шафи з мукою і поставили, тільки дістати звідти забули. Тож штори довелося запрати, стіни очистити та зашпаклювати, і згодом це вже знову була повноцінна кухня. Эта история, конечно, не украсит мои человеческие качества, но рассмешить и повеселить может. Честно говоря, я до сих пор, когда вспоминаю ее, смеюсь. Случилась эта история со мной в 90 - е года, когда вместо гривны денежными знаками еще были карбованцы. Как - то еду я домой на такси. По денежкам вышло примерно 600 карбованцев. Подъезжаем к родному дому - многоэтажка. Закралась хитрая мысля в голову.

«а не слинять ли мне не заплатив. Дом большой - в подъезд забежал и ищи – свищи. Ломанулся я из машины. Сначала долбанулся дурной башкой об стойку машины. Потом споткнулся о бордюр и навернулся через скамейку.

Пока вставал разодрал штаны об гвоздь, торчащий из скамейки. Полминуты истерично пытался открыть железную дверь в подъезд… всё это время таксист смотрел на меня ошалелыми глазами из машины и активных действий не предпринимал. Потом, уже в подъезде, я вспомнил, что заплатил ему, когда сел в машину.

Пришлось новые штаны покупать. Рядом жили іван та грицько, ще з дитин¬ства друзі. Жили вони поряд, разом ходили до школи, разом пішли і в армію. В один день повернулись додому зі служби, трохи попарубкували і в один рік одружились. Грицько виявився хорошим батьком і сім`янином. Він не пив, любив дружину і дітей, а їх, як у івана, так і у грицька, не¬наче на замовлення, було по двоє - хлопчик та дівчинка. А от у івана сімейне життя не ладилось. Він пив горілку, бив дружину.

От однієї п`ятниці прийшов грицько до івана та й каже.

дай мені, куме (до речі, вони ж були кумами), мішків, скільки є. Завтра картоплю на поле їдемо копати. добре, - каже іван, - дам я тобі мішки, але з умовою, що вечором наступного дня ці мішки ти повернеш мені, бо в неділю і ми будемо копати кар¬топлю. Як було погоджено, на дру¬гий день увечері, повернувшись з поля, грицько звільнив мішки і пішов до кума. На подвір`ї було тихо. Ніде нікого немає, до дверей – замкнуті. Стукай, гришо, дома іван – бо п`яний, може не чує. Цілий день сьогодні бешкетував, побив галину, вона, забрала дітей і пішла до своєї матері. Грицько зупинився біля дверей і постукав ще раз, але вже дужче.

Він все сильніше тарабанив і тарабанив. Коли втретє грицько ударив у двері кулаком, то побачив, як у крайньому вікні відхилилась гардина і за склом з`явилась дуля. Грицько що було сили бив по дверях іще і іще.

Дуля зникла, в коридорі роздались кроки і почувся гнівний голос хазяїна. чого валуєш, мало одержала, чи що. Хочеш добавки – одержиш, це не проблема, - почулось з хати. Грицько продовжував гамселити у двері. а, мало, - за дверима кричав іван, - я вже сказав, що буде тобі добавка, в якому хочеш розмірі. Заскреготів засув і двері в кінці - кінців відчинились. Грицько приготував кубинський мішок. і в одну мить накинув на івана, коли відчинились двері, повалив сусіда на підлогу, впхнув у мішок і зав`язав мотузком. Потім звалив клунок з кумом собі на плечі і попрямував до річки. хто ти такий, що ти робиш. валував у мішку іван. знаю, - відповів носій. нечиста сила несе тебе.

змінивши голос, бурчав грицько. іван репетував, а грицько спокійно прямував до річки. Підійшовши до води, грицько жбурнув свою ношу туди, де глибше.

іван бурушкався в мішку, щось белькотав, а грицько повільно закотив колоші штанів, ступив у воду і витяг те, що вже мовчало на берег. Які можуть бути жарти. Я ж казав – у мене ж діти, - уже став благати іван, коли мішок з ним лежав на сухому місті. нічого, прохолонь трохи, бо ти дуже гарячий. Це тобі піде на користь, - спокійно говорив до нього грицько. Більше не буду, слово честі, - чулося із мішка. що, вже прохолов, а тепер, ось, ще й просохнеш, - сказав грицько і, відпочивши трохи, знову зайшов у воду з мішком і кумом у ньому, декілька разів притопив його. Потім витяг мішок на берег, глибоко вдихнув в себе повітря, підкинув мішок на груди, і підвісив його на надійний сук на сухій вербі. Далі підпалив цигарку і попрямував додому.

Відпусти, прошу тебе.

Могорич з мене, - благав іван. Але грицька уже не було. З річки потягнуло прохолодою. Ось на берег прийшла баба кобчиха набрати відерце води. хто там, допоможіть. Прошу вас, - чулося із мішка. То кричав з верби іван і благав розв`язати вузол над головою. Господи, прости, - пробурмотіла баба, - сімдесят років прожила на світі, а такого чуда не бачила, щоб нечиста сила висіла у мішку на вербі. Вона перехрестилась, мерщій подалась до хати, хутко зникаючи у вечірній темряві. Ще через деякий час почувся плюск води. Це повертався з рибалки дід опанас. Я вас впізнав, допоможіть, будь ласка, - волав із мішка полонений. Я тебе теж впізнав по голосу.

А де ж ти є, щось я тебе не бачу, - говорив дід. та я ось на вербі, у мішку.

а чого це тебе на вербу поперло, та ще в мішку.

розв`яжіть, дідусю, скоріше, потім розкажу, могорич з мене.

З тих пір, як іван побував у мішку, його наче хто підмінив. Він покинув пити, став поважати жінку та дітей, взявся за хазяйство, яке запустив. Ото було в неділю, як ідуть з базару, нав`ючить не себе усі покупки, а дружина, як бариня. А як тільки звечоріє, закриває двері на всі замки і шепче по себе.

А бува ще забреде нечиста сила, яка так страшно мене колись носила. Якось зустрілась івана жінка з грицьком і каже йому.

чим далі, я все більше переконуюсь і впевнена, що то була твоя витівка, то ти напатрошив івана. Звичайно, спасибі тобі за це велике.

А іван досі думає, що то була нечиста сила. Прошлым летом я попросила одного своего знакомого отвезти меня в лес по ягоды, как раз в это время было много черники, правда мест черничных никто из нас не знал. Утром он мне позвонил и сказал, что освободится приблизительно днем и тогда сможем поехать, согласна, время то уже не ягодное, ну что поделать - азарт. Из - за неотложности всех его дел из города мы выехали в часа 4 вечера. Было предложение насобирать немного ягод, а потом поехать на озеро покупаться. Но он меня не правильно понял и поехал сперва на озеро. Понятно, какие там уже ягоды. Увидев на моем лице неудовольствие, он развернул машину и поехал в лес. Мы начали спрашивать у прохожих, которые уже с полными ведрами шли домой, где можно поживиться. Пока нашли, то было уже около 6 - ти вечера. Только вышли из машины - пошел ливень. Думали переждать, а толку.

Дождь затянулся на час. Собирать что - то смысла тоже не было - все мокро вокруг. А как вы знаете, после дождя хоть одна радость - вода в озере теплая. Остановились купаться, правда, мне не особо хотелось. Пока знакомый вышел переодеваться, я тоже вышла из машины на берег. Ключи от авто он оставил в штанах, которые кинул на заднее сиденье.

Подробности не важны, так как самое смешное и обидное - машина захлопнулась. У меня паника, что делать. А друг мой человек спокойный, он плюнул на это все и пошел купаться. Опять начался дождь (я что купалась, что не купалась - одинаково). Замок взломать не получилось. Тогда начали пробовать оттягивать стекла, как раз стекло задней двери опустилось примерно на толщину моего пальца ну, давай искать проволоку.

Ничего нигде не было. Тут вижу знакомый побежал к близ стоящим домам. Слышу дикий лай собак, и тут, картина. Он бежит с куском забора - сетка. Машину открыли, потом он в маске понырял и нашел утерянную отвертку, отдал ее отдыхающим. История закончилась тем, что мы мокрые без ягод приехали домой в часиков 9 вечера. Открыв двери, моя мама была в шоке, потом долго все смеялись. Одного літнього спекотного дня, коли мені було років із десять, я повертався зі ставка після купання. Я був одягнений лишень у коротенькі шортики і кепку.

і ось, коли я проходив по стежині повз лужок з високою травою, мені раптом захотілося стрибнути у цю траву.

і я з розбігу стрибнув рибкою у неї і м`яко приземлився. Та вже через мить, я знову був у повітрі, видаючи звук реактивного літака. Так високо я ще ніколи не стрибав, і так голосно ще не кричав, як тоді. Просто у високій траві ховалася, очікуючи на таких як я пустунів, кропива. і не та, яка росте мало не біля кожного плоту, і про неї співає михайло поплавський, а її менша родичка. У цієї кропиви дрібненькі листочки, вона невеличка на зріст, за те жалить набагато сильніше за звичайну.

Дід же мій бачив, що зі мною сталось, і подумав що я стрибнув у мурашник і, сміючись, сказав до мене.

«наступного разу будеш знати, як скакати туди, де не слід. Та я не надто сильно переймався цими пухирцями, бо вже тоді знав про лікувальні властивості кропиви. Такой уже далекий девяносто какой - то там год. Девяносто седьмой, по - моему.

Домой ездить не охота. Запасы продуктов и денег имеют такое неприятное свойство заканчиваться. Билеты на электричку покупаются на деньги либо последние, либо позаимствованные, иного не дано. Едем уже четыре часа. Подъезжаем к станции джанкой. Электричка здесь стоит всегда минут пятнадцать - двадцать. Сейчас выйдем, покурим, а уже через сорок минут и наша станция. Въезжая в джанкой спрашиваю толяна. слышь, а сколько у нас там осталось. Так и есть – гривна с копейками. может, выскочим, пирожков купим. Сейчас глянем, на какой путь прибудем. Я сгоняю, а ты, если что, стоп - кран дернешь. Рассматривая в темные окна вечерний вокзал, пытаемся понять, на каком же мы пути. Между нами и бабушками с пирожками - два поезда. Разве это преграда для ребят, которым захотелось пирожков. Действуем по ранее приготовленному сценарию. Толян, как только двери электрички открываются, выскакивает и, пролезая под поездами, преграждающими ему путь, уверенно движется к намеченной цели. И тут происходит то, что лишний раз доказывает всему человечеству, что у жизни свои сценарии, отличные от наших. Не успеваю я докурить сигарету, как двери нашей электрички начинают шипеть, намекая мне на то, что они готовятся закрыться. Видимо, из - за того, что электричка опаздывает, пришлось сократить время стоянки. И сократили до невозможного. С момента открытия дверей едва прошло пять минут. С бешеной скоростью анализируя происходящее в это конкретное мгновение, я прихожу к заключению, что самый - самый максимум, что мой друг может делать именно в данную секунду, так это только рассчитываться за пирожки, не говоря уже о том, чтобы возвращаться. Что мы делаем, когда закрываются двери лифта, а нам еще нужно потянуть время. Правильно, втискиваемся между ними, и они снова открываются. Я выглядываю на улицу, пытаюсь из тысяч бегающих людей высмотреть толяна. А кто услышит меня в шуме огромной железнодорожной станции. В эти несколько секунд, пока были открыты двери, кто - то из опаздывающих успевает запрыгнуть в тамбур. Двери снова закрываются. Только в этот раз ничего похожего на двери лифта не было. Меня начало зажимать настолько, что, если бы я не высвободился, то пришлось бы ехать, как волк из «ну, погоди. В окно я вижу толяна, держащего в руках два пирожка и провожающего меня взглядом, который как будто кричал. Никогда с тобой не увидимся. Я оборачиваюсь по сторонам. Я первый раз в жизни дернул стоп - кран. Так как электричка только - только тронулась, болезненно это ни для кого не прошло. Ни для кого, кроме меня. Наше судно остановилось. Но двери не открываются. (видели когда - нибудь электричку.

У них же нет локомотива. Там в первом и в последнем вагонах просто кабины машинистов. Это я к тому, что мы как раз и ехали в первом вагоне). Стоим и смотрим с толяном друг на друга по разные стороны двери электрички, и ничего сделать не можем. Вижу, от кабины машинистов через вагон в сторону тамбура, то есть в мою сторону, направляется огромное тело какого - то работяги с крайне угрюмым выражением лица. Во мне на мгновение вспыхнула надежда, что может быть это все - таки какой - то пассажир, у которого отстал кто - то из попутчиков, идет разобраться со всем этим. Но, увы, надежда вспыхнула и тут же погасла. Дядя действительно шел разобраться со всем этим. Я сжался, предчувствуя нехорошее.

Как только это добралось до тамбура, оно каким - то необъяснимым образом, как существо с другой планеты из блок - бастеров, вычислило, что это именно я сорвал стоп - кран и тем самым помешал его космолету дальше рассекать неведомые пространства, принялось меня избивать. Руками, не целясь в какую - то определенную часть тела. У меня там остался друг. – закрывая голову руками, кричал я. Чужой (своим назвать это трудно) взял меня рукой за шиворот и через вагон потащил в кабину машинистов ибо, как можно было уже догадаться, это был машинист. Но я, пожалуй, буду называть его чужой. Он затащил меня в кабину и оттуда выкинул на улицу.

Потому что то, что он со мной сделал, называется именно так – выкинул. Приземляясь, я обратил внимание, что много еще пассажиров не успело на электричку, и стояли, кричали, требуя открыть двери. Но чужой был неумолим. Не для того он прилетел из другой галактики, чтобы щадить землян. Я не помню уже, в какой порядок выстроил и в какую форму заключил я знаки устной информации, чтобы дать понять этому монстру, что у нас с другом остались в вагоне сумки. Только он опять взял меня за шиворот, дотащил до сумок, заставил взять их, и повторил то, что сделал перед этим – я приземлился второй раз. Электричка тронулась. И, так как на этот раз смельчаков дернуть стоп - кран не нашлось, вскоре исчезла из вида. Толян помог мне подняться. Мы взяли сумки и направились к зданию вокзала. Расположились на деревянных сиденьях. Смотрим на пирожки, во имя которых пришлось пережить такое, и думаем, хотим ли мы их теперь или нет. Пирожки были съедены. Конечно, без того удовольствия, с которым можно было бы их утоптать в электричке, но все же… покурили. Нас сейчас будут встречать через три станции отсюда. А мы здесь… а встречают нас… - слышь, а сколько у нас там осталось. – говорю, и чувствую – дежавю. Копеек сорок, - говорит толян. Так и есть – копеек сорок. давай бери кабинку, звони домой, рассказывай все.

Чтобы не в красногвардейское ехали нас встречать, а в джанкой. да, батя уже, наверное, выехал. Пока там постоит, подождет. Потом решит, что нас не будет сегодня и не спеша поедет обратно домой. Глаза женщины, которая предоставляет телефонные аппараты для переговоров, надо было видеть, когда толян, просил кабинку, протягивая ей в окошко кассы двадцать пять копеек. Мне до сих пор почему - то кажется, что тетенька дала ему кабинку не столько из желания получить выручку в четверть гривны, сколько из жалости к несчастному мальчику.

На двадцать пять копеек особо не наговоришься по телефону, поэтому сестра таланта пришлась тут как нельзя кстати. Теперь знают, где мы. Осталось только ждать. Нас разбудила мама толика. Как мы и рассчитывали, за нами приехали в половину первого ночи. Мы замерзшие, голодные сели в машину.

Мама намазывала там что - то на хлеб для нас, папа угрюмо следил за ночной дорогой, а мы, перебивая друг друга, рассказывали о том, что на самом деле из себя представляют машинисты электричек приднепровской железной дороги. Как - то, когда я отдыхал у своего свата в мурманской области, шахтёрам, которые добывали слюду, по выходным дням для рыбалки выделяли тентованый брезентом грузовичек. И вот, однажды, ранним утром, когда по утрам уже прихватывал мороз, человек 30 в ватных штанах и фуфайках, со всем своим рыбацким снаряжением, важнейшей частью которого являлась резиновая лодка, отправились за 20 км на рыбалку, где протекала очень быстрая река, в которой ловился сиг и царская форель. Одному из них удалось вскарабкаться на перевёрнутую вверх дном лодку, а другой бурыхкался в воде и кричал, чтоб его спасли. Я со своим сватом находились в своей резиновой лодке ближе к утопающим, по этому нам пришлось спасать их первыми. Его голова то исчезала в ледяной пучине водоворота, то появлялась снова, но он, как нам казалось, ещё держался за дно скользкой овальной лодки. Улегшись всем своим телом на перевёрнутую лодку и протянув руку утопающему в надежде, что тот схватится за неё, оказалось бесполезным, так как руку свою он почему - то не мог высунуть из воды. В последний миг, когда он уже делал последние попытки спастись, мне всё - таки удалось схватить его за палец, а потом и за всю его руку, которая накрепко была перетянута крепким канатом на котором под водой находился тяжелый якорь, это - большой булыжник, который - то как раз и тянул его на дно. С горем пополам мы его вытащили на берег, а другого, его товарища, подобрала иная лодка. Проявляя заботу об утопающих, рыбаки развели для них костёр, чтоб они просушились. Тот, который не сильно пострадал, достал у рыбаков другую одежду и пошел с ними рыбачить. А крепко пострадавший, развесив свои ватные штаны и свою ватную фуфайку на кустах вблизи костра, улёгся возле него и крепко уснул. То - то было досадно ему, когда он проснувшись, обнаружил, что его фуфайка полностью обгорела, вместе с паспортом, находившимся в ней. Соседи по даче – нормальный, простой и приятный в общении народ. Хозяин – генерал в отставке, генеральша – коммуникабельная хлопотушка - душка, дети – сын неполных сорока лет и дочь – чуть помладше, трое прелестных внучек. Дедушка с бабушкой – люди тихие, в основном, выдержанные.

Привыкшие за время долгих военных скитаний к различным ситуациям и окружению. Дети и внуки – шумный, громкоголосый, веселый коллектив, постоянно требующий еды, питья, бани и пр. В доме часто принимают гостей – с детьми и без, с женами и без, с собаками и без. Сами хозяева и их дети кошатники. На даче с народом людским отдыхают все их коты – от 2 до 4. Дачу купили готовую, с удобствами на улице.

И, как водиться, со временем возник вопрос о необходимости изменения дислокации отхожего места. Сын вызвался вырыть яму.

Привез друга - помощника, и они с энтузиазмом принялись за дело. Детвора бегала вокруг, наблюдая за процессом рытья. Генеральша пыхтела у мартена, готовя энергетическое пополнение трудовых потерь. Однако пыл копателей со временем угас. Вдобавок, на пути продвижения к центру земли возникло препятствие - корень сирени. Молодежь, больше привыкшая к умственному труду, приняла решение не корячиться, пригласить средство механизации – экскаватор. Тот пару раз махнул ковшом – и дело в шляпе.

Гору глины все женщины, и большие и маленькие, аккуратно вынесли за забор. В процессе не участвовал только хозяин дома. Генерал наблюдал за происходящим издалека, со стороны. Мол, я тут ни при чем. Но когда он лицезрел яму, выкопанную экскаватором, его чуть не хватил удар. Размеры котлована могли с лихвой проглотить отправления нескольких рот солдат в течении всего призывного периода даже при отсутствии дренажа. Крика слышно не было. Но в результате меткого обстрела командирской речевой гаубицей всех и вся дети забились под кровати на втором этаже, друг сына укрылся в сауне и закрыл за собою дверь, сам сын скрывался в комнатах, испуганно выглядывая из - за занавесок. Досталось и боевой подруге.

Генеральша вся в слезах побежала гонцом за подмогой к соседке.

«выручай, иди, сделай что - нибудь. Генерал стоял в свежевыкопанной яме, которая поглотила его вместе с кепкой, и что - то измерял. Лицо его было покрыто красными пятнами, желваки ходили ходуном, глаза налиты кровью. «довели мужика – констатировала про себя соседка – врач по образованию. Сначала пошел разбор сложившейся ситуации, потом обсудили варианты выхода из нее, а так же имеющихся в наличии сил и средств. В результате беседы генерал, благополучно покинувший яму, провожал соседку к калитке с равномерным цветом лица и хоть кривоватой, но все - таки улыбкой на нем. Соседка же пошла пить воду и принимать душ. Случай потом долго вспоминали, пересказывали в лицах и, конечно, хохотали от души. А туалет построили, к следующему сезону.

Обещали поставить компьютер. Вот такой он непростой дерьмовый вопрос. Можно даже сказать конфликтный. Хотіла б вам розказати одну історію з життя, можливу не зовсім веселу, але варту вашої уваги. ) події відбуливались два з половиною роки тому моя подруга, знаючи, що в мене не було на той час кавалера та й я явно не мала бажання ні з ким зустрічатись, зареєструвала мене на сайті знайомств без мого відома. і так, одного разу домовились ми з нею зустрітись і піти на каву, стою біля фонтану, а її нема і нема, тут підходить хлопчина і приблизно каже таке.

Цілує в щоку і дарить букет ромашок. В мене очі на лобі так і залишились, а нижня щелепа впала на асфальт. Виявилось, моя подруга з цим бідним хлопчиною від мого імені спілкувалась 2 тижні, і домовилась з ним про зустріч. Пояснивши йому ситуацію і віддавши квіти поїхала додому до подруги. Коли ми з нею щиро поговорили, чи то добряче посварились, вона у всьому призналась. Показала сторінку на сайті, (і о боже.

), наступного претендента, якого мені вибрала і що 7 - х. Пояснивши хлопцям яка ситуація склалась, попросила вибачення. Але з одним таки продовжила спілкуватись. (якщо запитаєте чого. чесно, досі не знаю. ) з того зайти ми перейшли на спілкування в icq, а тоді домовились зустрітись. Але постало питання де зустрітись. і він пропонує на перехресті наукової та стийської вулиць. А мені туди іти дві хвилини. Я здивована і зацікавлена. Починаю випитуватись де він живе, (і о боже.

), він живе в сусідньому будинку.

Зустрілись під нашими будинками о 11 ранку 7 жовтня 2007 і пішли гуляти (я думала то на 1 - 2 год, і все, бо мала того дня на день народження іти до подруги). На день народження я так і не попала. Того дня, ми повернулись під наші будинки біля 11 год вечора, ледь живі, але щасливі. Ми пройшлись пішки від наших домів, через стрийський парк, цент м. Чорновола, до району підголоски, і назад по прос. Чорновола, центр львова, вул коперніка, сахорова, кн. Ольги, наукова і додому.

З того дня ми все частіше спілкувались, а на новий рік почали зустрічатись. Окрім того, виявилося, що наші мами понад 20 років працюють в одному інституті в сусідніх відділах і колегують, він знає добре мого старшого брата, з моєю братовою разом вчився в художній школі в одному класі, наші тати знаються понад 30 років, а моя тітка вчила його сестру молодшу в школі і була її класною керівничкою. А ми - ніколи один одного не бачили і не спілкувались, а познайомились завдяки інтернету.

Через рік зіграли весілля (22 листопада 2008 р) і вже півтора роки разом живем. Подруга зійшлась з тим хлопцем з під фонтану, і відіграли весілля за місяць до нашого. Чоловік тепер говорить «що ніде так не нагуляєшся як на першому побаченні. Того дня ми пройшли біля 40 км, один раз присівши на початку випити каву.

От така історія трапилась з нами, і досі ми не розуміємо, як то сталось, але дуже щасливі. Смішні історії про дітей і домашніх тварин. Смішні історії про тварин може розповісти практично кожен господар хвостатого друга. Тварини, які живуть поруч з нами, проявляють чудеса кмітливості і постійно радують нас своєю незвичайною поведінкою. У дівчини живуть два коти. Тварини безпородні, але розуму і хитрості фантастичною. Обидва любителі потягти шматочок зі столу.

Дістала вона з холодильника ковбасу, поклала на стіл, і тут задзвонив мобільний в кімнаті. Вона відійшла ненадовго, адже обидва кота сплять. Повертається - ковбаси немає. Під столом сидить меншенький кіт і дивиться чесними очима. Старенький кіт спить. Бодрствующий отримав прочухана. А ковбаси був пристойний шматок, і з їсти всю кіт ніяк не міг. Бог з нею, з ковбасою, але якщо він сховав шматочок де - небудь під холодильником, а дістати не зможе, смороду буде на всю квартиру.

Ковбасу дівчина шукала хвилин 20. Всю кухню облазила, ні сліду.

Кіт сидить на тому ж місці, як ні в чому не бувало. Вона втомилася, вирішила попити чаю. Прибирає сплячого кота зі стільця - а під ним лежить ковбаса. Хитрий жук почув, що господиня повертається на кухню, ліг на видобуток і прикидався сплячим. Цілком можливо, що молодший кіт вступив зі старшим в змову і відволікав увагу.

Сім я з двома дітьми, 6 - річним хлопчиком і 9 - річною дівчинкою, приїхала погостювати до далеких родичів. Діти досить гучні, часто сперечаються, балуються, кричать. По приїзді вони були попереджені, що в будинку є кіт, але він не дуже любить ласку і може подряпати, тому діти повинні бути з ним обережні. Поки батьки розпаковували речі, діти грали у великій кімнаті. Спочатку вони бавилися, почали голосно смеятся. Через деякий час у будинку стало дуже тихо. Батьки вирішили подивитися, чим же так зайняті нащадки. Хлопці сиділи на підвіконні обнявшись і підібгавши ноги, а внизу з грізним видом походжав кіт. Виявилося, що він дуже не любить, коли кричать, тому починає виховувати - підбігає і кусає за ноги. Весь тиждень в будинку стояла тиша. Смішні історії про тварин з життя можуть поізойті і з незвичайними тваринами. Проводилися зйомки рекламного ролика. За сценарієм знадобилося запрошене тварина, а саме їжак. Колючий актор повинен був підбігти до яблуку і з апетитом його обнюхати. Ось тільки зі сценарієм їжака ніхто не ознайомив, тому після появи на майданчику він згорнувся в клубок і завмер. Спроби виманити їжака яблуком не увінчалися успіхом. Асистенти подзвонили знайомому натуралістові, той порадив подути на їжака. Принесли фен з гримерки, подули. Дійсно, їжак розвертається і починає тікати від фена. Фрукт і надкаливают, і надрізали, але запах тварина не приваблює. Знову подзвонили натуралістові. Він повідав, що яблучка і грибочки спокушають тільки мультиплікаційних їжаків, а справжні звірі їдять комах і м ясо. Так що, для того щоб їжак зацікавився нашим яблучком, потрібно його хоча б фаршем помазати. У підсумку зйомки виглядали шедеврально. Асистентка з феном заганяла їжака до яблука, яке блищало від жирного фаршу.

їжак на ходу намагався облизнути його, але в підсумку сигал під найближчий шафу.

Його витягували, і все починалося спочатку.

А ролик вийшов дуже зворушливим. Смішні історії про домашніх тварин можуть відбутися завдяки випадковому збігу обставин. В однієї жінки чоловік швидко розбагатів. Зробили хороший ремонт, прикупили машину.

Сусідка по майданчику досить часто до них заходила і відверто заздрила їхньому достатку.

Одного разу жінка готувалася до якогось свята, і з нагоди купила баночку червоної ікри. Відкрила її - а продукт явно зіпсований, запах неприємний, сірий наліт. Тут якраз подзвонили у двері, і баночка була поставлена на стіл. Перемовитися парою слів в коридорі, жінки зайшли на кухню, а кішка вже встигла дістатися до ікри. Господиня ні краплі не засмутившись (продукт адже все одно безнадійно зіпсований), спокійно зняла муську зі столу і поставила перед нею баночку, та ще зі словами. З тих пір сусідка в гості не заходила. Батьки купили трирічній дівчинці кота. Звичайно, малятко його дуже полюбила і не спускала з рук. Катала в колясці, прибирала в лялькову одяг. Кіт був не в захваті, але сховатися від маленької господині не міг, вона діставала його скрізь. Одного разу батьки помітили дивну поведінку кота - він підлягає валявся на килимі, звивався, крутився. Загадка вирішилася дуже швидко. Коли дівчинка захотіла взяти кота, його наелектризована шерсть вдарила струмом по пальцях малятка. Вона відразу відійшла від тварини. Кот частенько користувався цим прийомом. Смішні історії з реального життя про тварин можуть показати, наскільки добре собаки розуміють людей. Водій підібрав пса, лежачого на узбіччі. Явно машина збила, задні лапи волочить. То шок, чи то травма. Жалко стало жівотінку, приніс до себе в гараж, зробив подстилочку.

Годував мало не з ложечки. Собачка лежить, їсть неохоче, дивиться жалібно. Кожен день мужик переживав за собачку, особливо за те, що вона не ходить і навіть лапками не рухає. Цілий тиждень до неї в гараж мотався, вранці і ввечері. і тут на роботі згадав, що забув гараж закрити, побіг в обід. Відкриває двері, а собачка як щеня скаче, з ганчіркою грає. Вона добродія свого як побачила, завмерла прямо в стрибку.

Смішні історії про тварин можуть повідати про те, що навіть собаки брешуть. Все закінчилося хепі - ендом. Страждальниця була відправлена в село, в компанію ще двох собак, і від загадкового недуги не залишилося й сліду.

Смішні історії про дітей і тварин демонструють, що діти куди уважніше ставляться до дрібниць, ніж дорослі. Жив у родині кіт, звичайний білий дворянин з сірою плямою на боці. Він був любителем погуляти, але більше ніж на пару днів не затримувався, поїсти - поспати забігав. А тут зник майже на тиждень, дружина і син хвилювалися, ходили шукати - марно. Батько відвіз дитину на вихідні до бабусі, повертався додому і побачив кота ваську на ганку найближчого магазину.

Забрав гуління додому.

Кот всі вихідні їв - спав. Дитина приїхав додому і відразу до кота. Бере його на руки і питає у матері з батьком. Батьки так і обімліли. Виявляється, у васьки пляма має бути на іншому боці. А цей кіт - один в один, дзеркальне відображення. Підкидько 2 дня справно ходив в лоток, їв з чужої миски і навіть спав у тому ж кріслі. Васька власною персоною заявився на наступний день. До сусіда поставився нормально, і тепер у родині живе два однакових кота. Смішні історії про тварин можуть статися, якщо ваші вихованці дуже схожі зовні. Вірніше, 2 кота і кішка. Чорний маркіз дістався їй у спадок від сусідки по квартирі, яка виїхала в інше місто, і кота з собою забрати не побажала. Марина була зовсім не проти, так як до нього звикла, та й тварин любить. Чоловік дівчини одружився зі своїм багажем у вигляді такої ж вугільно - чорної кішечки машки. Обидва тварин стерилізовані і прекрасно порозумілися. Подружжя ще жартували, що у них однаковий смак як мінімум на кішок. А потім вони знайшли біля під їзду бакса, темно - сірого підлітка з серйозною травмою лапи. Не змогли пройти повз, вилікували. Там де два кота - і третій не завадить. Але вся штука в тому, що мама марини категорично проти тварин в будинку.

Від них шум, бруд, запах і так далі. Дівчина наслухалася з приводу появи маркіза купу нотацій, хоча вже жила окремо від батьків. Мама стала приходити до марини в гості частіше після заміжжя і кіт її зачарував. Жінка навіть приносила йому вкусняшки, гладила і називала інтелігентом. Коли марина вийшла заміж, то просто боялася сказати мамі, що в квартирі вже два кота. Але виявилося, що жінка не бачить різниці і гладить машку точно так само, як і маркіза. і навіть бакса вона не відрізняла, незважаючи на невелику різницю в забарвленні. Просто зазначала, що котик поправився - схуд. Головним було - видворити двох тварин в спальню, куди жінка ніколи не заходила. Але одного разу мама прийшла без дзвінка. У коридорі вона ледь не сіла на підлогу, коли до неї з кухні ломанулись трьох котячі морди в очікуванні частувань. Але обурюватися вже марно - за три роки жінка не помітила ні підвищеного шуму, ні запаху, ні бруду, а котиків полюбила, хоч і в одній особі. У наталі є собака породи бассет - хаунд. Цей пес з довгим тілом і короткими лапами виглядає безглуздим і ледачим, але насправді собака мисливська, активна і моторна. Характер, правда, не найпростіший. Бася всі команди просто бере до відома, підпорядкування від неї добитися непросто. Зате апетитом вона володіє відмінним, поїдає все, що погано лежить. За зайвий шматочок готова душу продати. На прогулянці утримати басю на повідку просто неможливо, особливо якщо вона учула поблизу дохлу ворону або протухлу риб ячу голову.

Живе наталія біля великого парку.

Восени гуляти там просто прекрасно, що вона частенько і робить в компанії собаки. На одній з прогулянок бася щодуху кинулася до ставка. Погода була гарна, на містку було досить багато людей, діти годували качок хлібом. і тут з кущів вистрибує бассет і кидається у воду.

Плавають собаки цієї породи не дуже добре, але бася намагалася з усіх сил. Вона увірвалася в купку качок і почала відбирати в них хліб. Птахи швидко ретирувалися, люди зі сміхом кидали хліб смішний собаці. Бася стала зіркою вечора. А її господиня з тих пір огинає ставок по широкій дузі. В одній родині жив дуже розумний кіт. Він самостійно навчився справляти нужду в унітаз, хіба що не змивав. Люди котом пишалися і частенько хвалилися, що з прибиранням лотка напружуватися зовсім не доводиться. Ось тільки одного разу трапилася неприємність. Несподівано на кота впала погано закріплена кришка унітаза, а так як він такого повороту не чекав і знаходився в розслабленому стані, то злякався дуже сильно. Але кіт ж розумний, він продовжив користуватися унітазом. Ось тільки сідати почав мордою до підступної кришці. Людство має ще багато нерозв’язаних загадок. Ми не знаємо, чи є десь у всесвіті розумне життя, окрім нашої планети, як міг би працювати вічний двигун, куди зникають пари до наших шкарпеток. Можливо, колись людям вдасться розгадати ці загадки. А поки ми не маємо готових відповідей, можемо фантазувати, вигадувати власні розв’язки та, звичайно, жартувати на усі ці теми. У цій добірці ми розповімо про п’ять смішних фантастичних книжок — про зниклі та самотні непарні шкарпетки; про прибульця з космосу; вередливий настрій, що з’являється нізвідки; та про історії, які не мають закінчення. Ліга непарних шкарпеток, галина вдовиченко. Вона про інше — про одиноких шкарпеток, що втратили свої пари, а разом із ними шанс бути потрібними людям, ходити з ними на роботу, на прогулянку, чи виходити до найближчого магазину.

Непарні шкарпетки живуть у нижній шухляді шафи і знають, що рано чи пізно, якщо не знайдеться їхня пара, потраплять до сміттєвого відра. Та шкарпетки не впадають у відчай, вони об’єднуються у лігу непарних шкарпеток, допомагають одна одній, розігрують театральні вистави, грають у футбол і навіть витягують із халепки бешкетника - кота. Пригоди шкарпеток описані так яскраво та динамічно, що увага читачів не втрачається ні на мить впродовж усієї історії. Ми розчулено спостерігаємо за обіймами щасливих шкарпеток, які знайшли свою пару; співчуваємо вишуканій колись панчішці, що тепер стала звичайнісіньким мішком для цибулі; радіємо неймовірному успіху спортсмена, якому майже вдалося стати лікарем; сміємося з дружнього кепкування шкарпеток — «коли нарешті дірку зашиєш. і дарма, що персонажі книжки — не живі істоти, а лише шкарпетки. Про людей у книзі згадується дуже мало. Вони обирають, у якій парі шкарпеток сьогодні підуть з дому, можуть викидати шкарпетки, можуть використовувати їх не за призначенням — як мішок, ганчірку чи як грілку при застуді. Зазвичай людей немає вдома, або вони зайняті своїми справами і навіть не здогадуються про те, що відбувається з їхніми шкарпетками. А у 2019 році книжка знову побачила світ, вже у всл, з новими ілюстраціями арсена данікяна. Неймовірні пригоди десятьох шкарпеток (чотирьох правих і шістьох лівих), юстина беднарек. «хіба це товариство для мене.

«…сама вирішуватиму свою долю. Кожна шкарпетка має свою причину, щоби покинути кошик із брудною білизною — рятує своє життя, тікає від образ, чи просто шукає пригоди і нове життя. Вихід з квартири для них один, а далі кожна із шкарпеток знаходить своє місце у житті. Хтось стає кінозіркою, а хтось детективом, хтось усиновлює малих мишенят, а хтось гріє ногу безхатьку.

Пригоди шкарпеток дуже різні — смішні, іронічні, зворушливі, але усі цікаві та оптимістичні. Кожна зі шкарпеток, що наважилася вибратися з кошика із брудною білизною, врешті - решт знаходить своє щастя. У книжці юстини беднарек шкарпетки, як і люди, мають різні характери — бувають лагідні і привітні, а бувають трохи кусючі. Вдача кожної шкарпетки особлива, але вона допомагає знайти своє місце у житті. Усі пригоди з книжки написані як окремі казочки, майже не пов’язані між собою. їх можна читати по одній чи по декілька в день, у довільному порядку.

Жахасько та інші ко(с)мічні оповідки, ґжеґож касдепке.

Саме такою бачать нашу землю на його планеті. Жахасько знайомить землян із дивовижними винаходами, які є на його планеті. Притиканцями до гри в босоручки, завдяки яким можна на певний час розділити себе самого на кільканадцять осіб; надувними повіянцями, що допомагають мандрувати на недалекі планети; загадковими рожевопичками та із своїми дивними уміннями і смаками. Звісно, що поява прибульця у звичайному багатоквартирному будинку та його посилки з чудернацькими речами викликають подив і багато кумедних ситуацій. історії про жахаська варто читати дітям разом з дорослими, бо частину жартів автор книжки адресує саме дорослим читачам. Мабуть, не усі діти зрозуміють, чому мама майї та філіпа страшенно гнівається, коли жахасько оживляє і будить оголену пані з картини в батьківській спальні, або чому день праці (першого травня) автор називає святом гриля. Вередливий настрій іполита собакевича, роксана єнджієвська - врубель. Та все - таки є речі, які можуть з’являтися нізвідки — наприклад, сумний чи ображений настрій. іполит не їде в далекі мандрівки, не рятується від ворогів і не бореться із стихіями — усі події відбуваються вдома, але вони переповнені емоціями. Спочатку щасливий пес публікує своє фото у собачій соцмережі і раптом розуміє, що він — найбільший невдаха у світі. Бо окрім чисто вимитих вікон та смачного обіду, в його житті немає зовсім нічого, чим можна було б похвалитися. Далі запах мокрого листя нагадує йому про старі образи. Заметіль за вікном переконує, що сьогодні найпоганющий день. А думка про те, що за усе літо він так і не побудував басейну, змушує стогнати з відчаю. На щастя, у іполита є друг, кіт алоїз киціан. Він завжди знає як допомогти бідоласі і перетворити його поганющий вередливий настрій на значно кращий. Безкінечні казки, ольга голубєва. Нерозгадані загадки, недорозказані історії можуть бути цікавими саме тим, що змушують нас замислитися — а яка відгадка могла би тут бути, чи як могла б закінчитися ця дивна казка. Кожна казка має три різні закінчення, читачі можуть обрати кінець казки, який їм найбільше подобається, і вигадати власне, четверте закінчення. Кожну історію авторка обриває у найцікавішому місці, коли читачам аж нетерпиться дізнатися — що ж було далі. Такий незвичний формат книжки справді працює, дає можливість пофантазувати, стати співтворцем казки. Після другої казки ми зрозуміли, що краще спочатку придумувати власне закінчення, а вже далі читати ті, які пропонує авторка. Для того, щоб вигадати власне закінчення, не достатньо просто слухати історію, треба повірити в неї, перейнятися її настроєм, ритмом, гумором, — і це справді цікаво. Сюжети усіх казок несподівані і нелогічні. Та окрім спокійних нервів, краси та гарного настрою, у них ще з’являються заячі вуха, пав’ячі пера та хвіст. В історії про собачку елоїзу головна проблема полягає в тому, що ця елегантна собачка забагато говорить по телефону, і було б добре якось делікатно її від цього відучити. А в казці про колю каструлькіна хлопчик несподівано випливає з ванни у відкрите море.

Чорно - білі ілюстрації ганни осадко лаконічні й дуже виразні.