контурна політична карта європи
Цікаві об єкти європи. Цікаві об єкти північної америки. Цікаві об єкти центральної та південної америки. Контурна карта африки. Контурна карта північної америки. Контурна карта латинської америки. Карта світового доступу до мережі internet. Основні радіотелескопи світу.
Контурна карта україни. Адміністративно - територіальний устрій. Войдите здесь представлена карта стран на русском языке и таблица с суверенными государствами, а также зависимыми территориями европы. Политическая карта и список всех стран европы с названиями столиц. Политическая карта европы с названиями стран на русском языке.
Таблица стран европы со столицами. Контурна політична карта європи готуйся серйозно до географії. Поділ материка на дві частини світу – європу і азію – склався у стародавній греції, де межею між ними вважали водний шлях від середземного до азовського моря. Значно пізніше було встановлено сучасні східні та південно - східні межі європи по уральських горах, річці ембі, північному берегу каспійського моря та кума - маницькій западині. За геосхемою оон, регіон європа має вдвічі більшу площі й у зв’язку з включенням до його складу росії тягнеться через північну азію аж до берегів тихого океану.
У таких межах європа за площею є передостаннім (після океанії) регіоном світу.
Його територія становить 23 млн км або 15, 5 % суходолу.
Тут проживає 742 млн осіб, тобто 9, 9 % населення планети, а виробляється 25, 2% світового ввп. Економіко - географічне положення (егп) передбачає розташування території відносно суспільних об’єктів. інших країн, політичних блоків, транспортних шляхів, економічних організацій, джерел надходження ресурсів або робочої сили, районів збуту готової продукції, територій з високим рівнем забруднення довкілля тощо. Розташування суттєво впливає на рівень економічного розвитку території, проте в сучасному світі не є визначальним. Політико - географічне положення (пгп) транспортно - географічне положення (тгп) сусідське положення еколого - географічне положення. Політико - географічне положення європейського регіону досить неоднозначне.
європа – великий політичний центр світу.
Всі європейські держави є членами оон (крім ватикану). У країнах європи розміщено сотні штаб - квартир міжнародних організацій. Найбільше їх зосереджено у парижі, брюсселі, лондоні, женеві та відні. На території європи розташовані три ядерні держави. Велика британія, франція та росія. Ці країни покликані бути гарантами миру та безпеки в регіоні та світі. Проте політика великодержавного шовінізму, імперіалізму, територіальної експансії, що її проводить нині уряд росії стосовно сусідніх країн, загрожує існуванню миру в європейському регіоні та світі в цілому.
європа залишається політично нестабільною. Там існує багато осередків напруги. Етнічна або релігійна ідентичність громадян окремих територій породжує культурний регіоналізм та навіть радикальний сепаратизм. Через те політична карта європи змінюється стрімкими темпами. По - перше, це відносна компактність території, тобто держави розміщені на незначних відстанях одна від одної. Державні кордони здебільшого проходять освоєними територіями, які мають добре розвинуту транспортну мережу.
Це разом з відсутністю природних перепон між країнами усередині регіону, а також із сусідніми регіонами визначає їх транспортну доступність. По - друге, більшість країн регіону, маючи широкий вихід до морів або відкритого океану, вирізняються достатньо розчленованою береговою лінією. Враховуючи великий господарський потенціал регіону та потреби в сировині, на західному узбережжі європи виникло чимало універсальних морських портів - велетнів, через які підтримуються економічні зв’язки з державам різних частин світу.
Роттердам (нідерланди), марсель та гавр (франція), антверпен (бельгія), гамбург та бремен (німеччина), лондон (велика британія), генуя (італія), барселона та валенсія (іспанія). Через те біля берегів європи починаються важливі морські шляхи сполучення. По - третє, значна протяжність регіону із заходу на схід потребує додаткових витрат на транспортування ресурсів і готових товарів від місць їх виробництва до місць споживання. європа розташована на перехресті важливих міжнародних шляхів сполучення. Через її територію проходять транзитні залізничні та автомобільні магістралі, прокладено важливі авіаційні маршрути. Через гірські перевали в карпатах, альпах, піренеях прокладено дороги та пробито тунелі. Залізничний євротунель під ла - маншем з’єднав велику британію з материком. Великі транзитні річки, передусім дунай та рейн, – зручні міждержавні судноплавні шляхи сполучення. Все це сприяє економічним та культурним зв’язкам між країнами. Вигідність сусідського положення європи визначається тим, що регіон наближений до потужних сировинних баз північної африки, західної азії, росії. Це особливо важливо з огляду на те, що природні ресурси більшості європейських країн сильно виснажено. із сусідніх регіонів емігрують до європи багато людей, що є одним із способів розв’язування проблеми наростаючої нестачі трудових ресурсів через демографічну кризу.
Водночас потік нелегальної міграції з країн третього світу спричиняє низку гострих проблем. Зростання рівня злочинності, тероризму тощо. Наближеність країн європи до зон екологічної кризи визначають особливості їх еколого - географічного положення. Районом екологічної катастрофи є зона чорнобильської аварії на півночі україни, яка охопила частину території білорусі та росії. ісландія, португалія, північ скандинавського півострова та північні та східні території росії. За класифікацією оон, до регіону європа відносять 45 країн. З них 44 є суверенними державами, в т. Більшість країн європи мають невеликі розміри (крім росії). Окрім найбільшої у світі країни за площею – росії (17, 1 млн км. ), лише три держави в регіоні можна віднести до великих за площею. ), францію (551, 6 тис. ) та іспанію (505, 9 тис. Унікальну групу становлять європейські країни - карлики, площа яких не перевищує й 500 км. ), ліхтенштейн (160 км. ), сан - марино (61 км. ) та найменша держава світу ватикан (0, 44 км. В європі залишилася одна колонія – гібралтар, яка належить великій британії. Це важливий стратегічний пункт, що дає змогу контролювати вихід із середземного моря в атлантичний океан. Західна європа (9 держав) північна європа (10 держав) південна європа (15 держав та колонія гібралтар) східна європа (10 держав) республіка (від лат. Res – справа і pubicus – суспільний; суспільна справа) є формою правління, за якою вища влада належить виборним представницьким органам. За республіканської форми правління органи влади обираються на певний термін або прямим всенародним голосуванням, або через довірених осіб. існує поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Законодавча влада належить парламенту, виконавча – уряду (кабінету міністрів). Судова влада існує незалежно від них. Республіканська форма правління виникла ще в давнину, проте значного поширення набула у хіх–хх ст. За формою правління переважна більшість держав європи є республіками. У президентській республіці президент має широкі повноваження. Він є не лише головою держави, а й очолює уряд. Президентських республік в європі лише дві. Білорусь та сан - марино. Парламентська республіка ґрунтується на верховенстві парламенту.
Роль президента при цьому є переважно представницькою, тобто він є представником країни на міжнародних зустрічах. Уряд, який звітує перед парламентом за свою діяльність, очолює прем’єрміністр. Парламентських республік в європі більшість, зокрема це австрія, італія, німеччина, польща, фінляндія. Змішані республіки (парламентсько - президентські, президентсько - парламентські, напівпрезидентські) мають сильний парламент, який урівноважує наділеного великими повноваженнями президента. Уряд підзвітний як парламенту, так і президенту, парламент впливає на вибір президентом голови уряду.
В європі це 7 держав. Португалія, румунія, росія, словенія, україна, франція та хорватія. Особливим видом республіки є директорія, яка існує у швейцарії. Там вищий виконавчим органом є федеральна рада, що її обирає парламент. Він складається із семи членів, кожний з яких протягом терміну своїх повноважень виконує функції президент чи віце - президента. Монархічна форма правління також виникла в давнину, але набула найбільшого поширення в епоху середньовіччя. В сучасному світі вона трапляється значно рідше, ніж республіканська. єдиновладдя) – форма правління, за якої верховна державна влада зосереджена в руках однієї особи, яка одержує владу, як правило, у спадок. Розрізняють монархії - конституційні та абсолютні. Переважна більшість європейських монархій є конституційними, за яких влада монарха обмежена конституцією або існуючими традиціями. За парламентської монархії монарх не має влади. При цьому законодавча влада належить парламенту, виконавча – уряду.
Парламентськими монархіями в європі є велика британія, норвегія, швеція, данія, бельгія, іспанія, ліхтенштейн, люксембург, андорра. За дуалістичної монархії влада монарха обмежена конституцією та парламентом у законодавчій сфері. Монарх має свободу прийняття рішень, але в заданих конституцією рамках. В європі дуалістичними монархіями є монако та ліхтенштейн. За абсолютної монархії законодавча, виконавча та судова влада сконцентрована в руках монарха. Монарх символізує єдність нації, історичні традиції, представляє державу на міжнародній арені, підписує накази, що є обов’язковими для виконання. Різновидом абсолютної є теократична (від грец. – теос – бог і кратія – влада бога) монархія, яку очолює духовна особа. При цьому політична влада належить церкві, як у ватикані. 38 європейських держав є унітарними (від лат. Це країни, в яких існують єдині органи законодавчої та виконавчої влади, діють єдині для всієї країни конституція та система державних органів. Центральні органи влади керують усіма територіями країни. 2 розділу i конституції україна є також унітарною державою. Федеративних держав в європі лише 6, а саме.
Федеративні держави (від лат. Foederatus – об’єднаний у союз) – держави, в межах яких поряд з єдиними (федеральними) законами та органами влади існують окремі автономні територіальні одиниці (штати, землі, провінції, республіки і т. Автономія – це здатність до самоуправління на основі власного законодавства, але в рамках загальнодержавних законів або конституції. Водночас самостійність суб’єктів федерації недостатня для того, щоб вони могли визнаватися суб’єктами міжнародного права. Це пояснюється тим, що вони не є державами в повному значенні цього слова. Вони не мають суверенітету, юридично позбавлені права самостійної участі в міжнародних відносинах, не мають права одностороннього виходу з федерації. існують також конфедерації, що являють собою міжнародноправовий союз суверенних держав, які зберігають незалежність. існують спільні органи влади, що координують. Зовнішню політику, військові сили, транспорт, зв’язок, економічну сферу.
Держава може входити до кількох конфедерацій водночас. Формально конфедерацією називається швейцарія, але фактично вона є федерацією. Кожній європейській країні притаманна внутрішня регіональна ідентичність, може породжувати культурний регіоналізм, який ґрунтується на місцевому патріотизмі та ментальних особливостях, а інколи – навіть радикальний сепаратизм. Сепаратизм – теорія, політика й практика відокремлення частини території країни з метою створення самостійної національної держави. В європі існує близько 100 територій, на яких є прояви сепаратизму.
Там проживають численні народності, які говорять різними, часто неспорідненими, мовами й створюють для захисту своїх інтересів політичні партії та громадські організації. Так, іспанія уже впродовж десятків років веде активну боротьбу із сепаратизмом у каталонії із центром у барселоні. Там відбувся референдум щодо незележності й відокремлення цієї території від іспанії. Спільною проблемою іспанії та франції є сепаратизм у країні басків. Прибічники ета вимагали відокремлення провінції від іспанії та об’єднання в окрему державу із сусідньою частиною франції, де також проживають баски. Проблема сепаратизму гостро постала в бельгії. Це пояснюється протистоянням між валлонією, де проживає франкомовне населення, та фландрією, де переважають фламандці, які говорять голландською мовою. Праві сили фландрії не приховують амбіцій щодо утворення незалежної держави із включенням до неї брюсселя. В італії власна сепаратистська партія є в кожному регіоні. Це пов’язано зі значним економічним розривом між індустріально розвинутою північчю й відсталим аграрним півднем. Також фінансової, а в перспективі й політичної автономії вимагають сардинія та сицилія. Радикальні сили провінції венето вважають незаконним включення венеції до складу італії й наполягають на існуванні окремої венеційської мови, яка має бути визнана офіційною в регіоні. У великій британії сепаратистські настрої на етнічному підґрунті поширені у шотландії та релігійному – у північній ірландії (ольстері). Крайнім наслідком дії сепаратистських сил у європі є існування самопроголошених квазі - держав, що не визнала вся світова громадськість, або визнали лише деякі державаи. На території молдови з 1991 р. існує невизнане жодною країною світу утворення придністровська молдавська республіка зі столицею тирасполь. Після збройного конфлікту туди була введена 14 - та армія росії, яка перебуває там й донині. На сході україни у 2014 р. Донецька народна республіка (днр) та луганська народна республіка (лнр), які утворили союз народних республік (новоросія). Політичний режим у придністров’ї та українському донбасі існує завдяки військовій, політичній та економічній підтримці росії й залишається осередком політичної напруги. На території сербії внаслідок війни між сербами та албанцями у 2008 р. Була проголошена так звана республіка косово зі столицею приштина, яку визнало 111 держав світу.
Було підписано угоду про асоціацію між косовом та європейським союзом. Україна не визнає існування жодних із самопроголошених державних утворень на території європи. Кожна держава, яка стикається з проблемами сепаратизму, намагається розв’язувати їх на основі власних політичних та соціокультурних традицій. Вам уже відомо, що рівень економічного розвитку країни визначається насамперед показником валового національного продукт (ввп) на душу населення. Комплексним показником, що визначає якість життя в країні, є індекс людського розвитку (ірл). Визначаючи типи країн також враховують їх роль у світовій економіці та міжнародному політичному житті. Високорозвинуті країни входять до міжнародних економічних організацій, більшість з них – до військово - політичного блоку нато. Країни мають великий економічний потенціал. У їх господарстві за кількістю зайнятого населення переважає невиробнича сфера. За особливостями економіки та місцем країн у світовій політиці виокремлюють чотири підтипи високорозвинутих держав. Німеччина, франція, велика британія та італія. У них показники ввп на душу населення становлять 30 000 – 40 000 доларів на рік і рівень ілр є дуже високим (понад 0, 9). Вони мають багатопрофільну економіку, але є головними експортерами на світовий ринок наукомісткої промислової продукції. Електроніки, робототехніки, новітніх матеріалів. Ці країни перейшли до постіндустріального суспільства, в якому провідну роль виконує сфера послуг (освіта, соціальне забезпечення, охорона здоров’я, фінансові послуги, рекламний бізнес тощо); в ній зайнято понад 70 % населення. Країни продають технології, технічну документацію, вкладають свій капітал в економіку інших держав. Всі вони входять до нато. Великобританія та франція є ядерними державами, постійними членами ради безпеки оон. Економічно розвинуті невеликі країни європи є різними за площею. 50 000 – 170 000 доларів на рік. Крім того, ці країни очолюють перелік країн світу за рівнем ірл. На відміну від країн g7 для їх економіки характерна достатньо вузька спеціалізація. Провідне місце в ній посідають виробництва високого технологічного рівня, що працюють на зовнішній ринок. Країни мають вузький внутрішній ринок, відчувають значну нестачу сировини, через те зовнішня торгівля для них має величезне значення. Наприклад, швейцарія експортує понад 90% вироблених годинників, вивозить на світовий ринок медикаменти, медичне, поліграфічне, текстильне облад нання, ювелірні вироби, антикваріат, шоколад. Значну роль відіграє й невиробнича сфера. Найбільш надійні в світі банки, величезні страхові компанії, міжнародний туризм, транспортні послуги іншим країнам. До країн середнього рівня економічного розвитку відносять іспанію, португалію, грецію, ірландію, мальту.
До них після вступу до єс долучилися польща, чехія, словаччина, угорщина, словенія, хорватія, естонія, литва, латвія, румунія, болгарія. Показник ввп на душу населення в них становить в середньому 8 000 – 25 000 доларів на рік. Рівень ілр високий (0, 8 – 0, 9). Ці держави є індустріально - аграрними. Мають високий рівень індустріалізації та розвинуту сферу послуг. Важливу роль в їх господарстві відіграє міжнародний туризм. Країни відчувають значну фінансову та технологічну залежність від більш високорозвинутих держав. У політичному аспекті мають підпорядковане значення. Більшість з них є членами нато. До країн з перехідною економікою відносять частину держав, що виникли після розпаду радянського союзу (білорусь, молдову, росію, україну) та частину країн з колишнього соціалістичного табору (албанію, боснію і герцеговину, македонію, сербію, чорногорію). У цих країнах сформувався переважно індустріальний тип економіки, і певний час панувала планова економічна система. Вони взяли курс на перехід від планової до ринкової економіки. Ці реформи в різних країнах відбувалися неоднаковими темпами. Показники ввп на душу населення коливаються від менш, ніж $2000 у молдові до майже $9000 у росії. європейські країни мають сприятливіші умови для інтеграційних процесів, ніж інші регіони світу.
На основі найвищого рівня інтеграції 28 держав створили найпотужнішу регіональну економічну та політичну міжнародну організацію європейський союз (єс). Ця організація почала створюватися у 50 - х рр. Перший крок у бік створення сучасного євросоюзу був зроблений у 1951 р. Тоді 6 країн (німеччина, бельгія, нідерланди, люксембург, франція та італія) підписали договір про заснування європейського об’єднання вугілля і сталі. З метою поглиблення економічної інтеграції ті самі шість держав у 1957 р. Заснували європейське економічне співтовариство (єес, спільний ринок) і європейське співтовариство з атомної енергії (євроатом). По - перше, передачі все більшого числа функцій управління на наднаціональний рівень; по - друге, збільшення числа учасників інтеграції (розширення). До перших шести країн - учасниць єс приєднались ще три. Велика британія, данія та ірландія. Членом єс стала греція, у 1986 р. – іспанія та португалія, у 1995 р. – швеція, фінляндія та австрія. До єс долучились водночас 10 нових членів. Польща, чехія, словаччина, угорщина, словенія, литва, латвія, естонія, мальта та грецька частина кіпру.
В єс прийняли румунію та болгарію. Членом єс стала хорватія. Крім власне площ європейських держав територією єс також вважаються їх заморські володіння. У стані виходу з євросоюзу перебуває велика британія, який має завершитися у 2018 р. По - перше, це створення економічного союзу, тобто спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці. По - друге, створення монетарного союзу та єдиної валюти євро. єврозона – група держав європейського союзу, офіційною валютою яких є євро. Спочатку єврозона налічувала 11 країн, в яких євро було введено 1 січня 1999 р. (готівка – 1 січня 2002 р. Нині в єврозоні – 19 країн єс. Крім того, євро також введено в обіг у державах - карликах європи, що формально не входять до складу євросоюзу, у заморських департаментах франції, на островах, що входять до складу португалії, у косово та чорногорії. Діє європейський центральний банк (єцб). Його штаб - квартира – у франкфурті - намайні (німеччина). По - третє, створення політичного союзу.
Спільна зовнішня політика, а також упровадження спільного громадянства. єс має прапор та гімн. Гімном стала у 1985 р. Він не призначений для заміни національних гімнів держав - членів. In varietate concordia (з лат. – єдність у різноманітності). Ступінь інтеграції країн є достатньо високим. єс не має власних збройних сил, однак сприяє військовому співробітництву його країн - членів, більшість яких є членами нато. Через великий політичний і економічний глобальний вплив європейський союз розглядають як одну з потенційних наддержав. Юридично в єс не виділено столиці, але дефакто такою є м. Брюссель (бельгія), де розміщуються більшість інституцій європейського союзу.
європейська рада (рада європи), що визначає головні політичні напрями єс, на рівні міністрів іноземних справ або, за необхідності, інших міністрів приймає рішення практично з усіх аспектів діяльності єс; європейський парламент (єп) – бере участь у підготовці та прийнятті юридичних актів євросоюзу, формує його зовнішню політику; європейський суд з прав людини – забезпечує єдність трактування законів, згідно з угодами єс та інші. Норвегія, ісландія та ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до європейського союзу.
Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативні результати референдумів у норвегії) так і не стали його членами. Водночас ці країни є членами європейської економічної зони без набуття членства. Кандидатами до вступу в єс нині є македонія, сербія, чорногорія, албанія та туреччина. Визнано потенційними кандидатами боснію і герцеговину та косово. Для вступу до євросоюзу країна - кандидатка повинна відповідати копенгагенським критеріям, що їх було прийнято в червні 1993 р. На засіданні європейської ради в копенгагені та підтверджено в грудні 1995 р. На засіданні європейської ради в мадриді. Щоб у державі дотримувалися демократичних принципів, принципів свободи та пошани прав людини, а також принципів правової держави (ст. 49 договору про європейський союз); у країні має бути конкурентоспроможна ринкова економіка; мають визнаватися загальні правила та стандарти єс, включаючи прихильність цілям політичного, економічного та валютного союзу.
Наша держава у 2014 р. Підписала спершу політичну частину угоди про асоціацію з єс з метою подальшого вступу до цієї організації, а згодом й економічну – тобто угоду в повному обсязі. Угода набула чинності у 1995 р. Шенгенська віза діє також на території трьох країн європи, що не входять до єс. Це норвегія, ісландія та швейцарія. Тобто нині угода діє у 25 країнах європи. Однією з найбільш впливових та найчисельніших міжнародних організацій у європі є рада європи (рє). Організація була заснована після промови тодішнього прем’єр - міністра великої британії вінстона черчилля в університеті цюріха незабаром по завершенні другої світової війни. Офіційно рада європи була заснована 5 травня 1949 р. Лондонською угодою, підписаною 10 країнами - засновницями. Цей договір нині відомий як статут ради європи. Штаб - квартира організації розташована в страсбурзі (франція). У цьому місті у спеціально збудованому палаці європи відбуваються засідання рє. Нині членами цієї організації є 47 держав. Окрім європейських країн членами ради європи є туреччина, кіпр, росія, грузія, вірменія, азербайджан. До ради європи вступила й україна. Кандидатом до рє є білорусь. Статус спостерігача мають ізраїль, японія, сша, канада, мексика, ватикан. Членство в рє відкрите для всіх держав, які визнають принцип верховенства закону та гарантують основні права людини й свободи для своїх громадян. Головними напрямами роботи ради європи є реалізація прав людини, гуманітарного, правового та соціально - економічного співробітництва, співпраці в галузі культури, екології, інформації. Один з найбільших успіхів ради це конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р яка слугує основою для європейського суду з прав людини. Рє визначила європейські символи. Прапор та гімн європи. З військових міжнародних організацій найвпливовішою є організація північноатлантичного договору (нато). Договір про утворення блоку було підписано у вашингтоні у 1949 р. Дванадцятьма державами європи та північної америки. Бельгією, великою британією, данією, францією, нідерландами, ісландією, канадою, люксембургом, норвегією, португалією, сша та італією. До блоку приєднались греція та туреччина, у 1955 р. – німеччина, у 1982 р. Почалося розширення нато на схід. Новими членами цієї організації стали польща, чехія та угорщина; з 2004 р. – словаччина, румунія, болгарія, литва, латвія, естонія; з 2009 р. – албанія та хорватія; з 2017 р. Головним принципом організації є система колективної оборони, тобто спільні організовані дії всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони. Основними завданнями організації є підтримання стабільності в зоні північної атлантики. У зв’язку з подіями 11 вересня 2001 р. В сша на перший план було висунуто нове, нетрадиційне для нато, питання боротьби проти міжнародного тероризму.
Отже, нато практично стає базовою структурою сучасної системи міжнародної безпеки. Характер та район проведення миротворчих операцій нато визначаються новим баченням ролі організації у забезпеченні безпеки не тільки країн - членів, а й усього євроатлантичного простору.
Основним місцем миротворчих дій нато стає т. Зона нестабільності в європі, до якої входять ті території, на яких можуть виникати такі загрози для євроатлантичної безпеки, як внутрішні міжетнічні конфлікти, нелегальна міграція, тероризм, де існують значні проблеми з демократією, порушуються права людини, країни з авторитарними політичними режимами. Україна активно співпрацює з нато. Це уможливлює підвищення рівня зовнішніх гарантій національної безпеки нашої держави, зокрема її політичної незалежності, територіальної цілісності й непорушності кордонів. Природні умови європейських країн є переважно сприятливими для господарського освоєння території. Там немає велетенських гірських споруд, які розмежовували б країни, та занадто посушливих чи холодних районів, які суттєво обмежували б розселення. Через те з давніх - давен в європі оселялися та вели активну господарську діяльність люди. За особливостями рельєфу виокремлюють північну та східну, переважно рівнинні, частини європи, та південну – гірську.
Близько 60 % поверхні європи розміщується на висоті менше 200 м та лише 6 % – понад 1000 м. Найбільші рівнини регіону лежать у межах давньої східноєвропейської та молодої середньоєвропейської платформ. Значні площі на півночі європи займають рівнини фенноскандії, розміщені на балтійському щиті східноєвропейської платформи, де її давній кристалічний фундамент виходить на денну поверхню. Рівнини густо заселені та здавна освоєні людиною. Переважно високі та середньовисотні молоді сейсмічно активні гори тягнуться поясом на півдні. Піренеї, альпи, апенніни, балкани, карпати, кримські гори. У формуванні рельєфу цих гір значну роль відіграли водна ерозія, карстові процеси, давнє й сучасне заледеніння, вулканізм. Давніми зруйнованими горами є скандинавські, уральські, центральноєвропейський пояс гір, північношотландське нагір’я. Суттєвих перепон для господарського освоєння території вони не спричиняють. Гірські масиви є об’єктами лікувального та гірськолижного туризму, розвитку гідроенергетики. Своєрідним рельєфом вирізняється ісландія, яка розміщена на межі літосферних плит. Там представлені різновисотні базальтові плато з конусами згаслих і діючих вулканів, нерідко вкриті льодовиками. європейський регіон простягається від субарктичного кліматичного поясу на півночі до субтропічного на півдні. Основна його частина лежить у межах помірного поясу зі сприятливим температурним режимом. На більшій частині помірного поясу річна кількість опадів перевищує випаровуваність, тому зволоження є достатнім або надмірним. У цілому річна кількість атмосферних опадів зменшується з просуванням з заходу на схід. Від 1 000 – 2 000 мм у приатлантичних районах до 200 мм на прикаспійській низовині. На півночі освоєння території стримується нестачею тепла. Там землеробство можливе лише в закритому ґрунті. Для середземноморського узбережжя в умовах субтропіків характерні велика кількість тепла та нестача вологи. Виявляється чітко виражений максимум опадів узимку й мінімум улітку.
Оскільки на півдні й сході європи відчувається гостра нестача вологи влітку, там виникає потреба у штучному зрошенні. Там культивують теплолюбні посухостійкі рослини. Отже, на території європи можна вирощувати широкий набір сільськогосподарських культур помірного та субтропічного поясів. Швидкостиглі зернові культури, овочі і кормові трави на півночі, цитрусові, оливки, інжир і навіть бавовник на півдні. До природних ресурсів належить сукупність компонентів та явищ навколишнього середовища, що їх людина може безпосередньо використовувати у своїй господарській діяльності. Географія природних ресурсів вивчає розміщення і структуру окремих видів ресурсів, оцінює їх з економічного погляду, визначає ресурсозабезпеченість, а також розглядає питання їх відтворення, раціонального використання й охорони. Природно - ресурсний потенціал – це сукупність наявних природних ресурсів певної території. Світу, регіону, країни або її частини. Природні ресурси розміщені на планеті нерівномірно. Забезпеченість ними залежить від запасів, обсягів і темпів їх використання. Систематизація даних про різні види природних ресурсів завершується складанням відповідних кадастрів. Наприклад, існують земельний, лісовий, водний кадастри. Вони слугують основою для економічного оцінювання природноресурсного потенціалу певної території. Природні ресурси європейського регіону дуже різноманітні. Проте за тривалий час використання вони зазнали суттєвого виснаження. Передусім це стосується мінеральної сировини. Основою для розвитку промисловості є мінеральні ресурси (корисні копалини). Переважна більшість їх видів належить до вичерпних та невідновних. У надрах країн європи зосереджено різноманітні корисні копалини. Однак частина з них у більшості країн або є кількісно незначною (нафта, природний газ, руди кольорових металів), або їх видобуток припинено через виснаження зручних для розробки шарів, тому високу собівартість (наприклад, кам’яне вугілля в німеччині, бельгії, великій британії). Унаслідок цього більшість країн європи дуже залежать від імпортної мінеральної сировини. Проте деякі країни регіону вирізняються значними покладами окремих видів корисних копалин, наприклад залізних і уранових руд, калійних солей. Родовища паливних ресурсів приурочені до осадового чохла платформ і передгірських прогинів. Більшість країн європи належить до територій, що відчувають дефіцит паливної сировини, особливо нафти і природного газу.
їх поклади, що придатні для експлуатації, виявлено лише в кількох країнах. Шельф північного моря – нині один з важливих нафтогазоносних районів у світі (мал. Там на мілководді, затопленому 150 млн років тому, бракувало кисню, що уповільнювало розклад органічних решток, які перетворювалися на значні поклади вуглеводнів. Нині шельф моря являє собою ряд велетенських нафтогазоносних провінцій. Активні пошуки нафти і природного газу там почалися після другої світової війни, а з 1971 р. Почалася експлуатація норвегією великих газових родовищ. Згодом від них було прокладено газопроводи, якими блакитне паливо надходить до німеччини, бельгії, франції, великої британії. Нині шельф північного моря поділений між п’ятьма країнами. Найбільші площі дна належать великій британії (46 %) та норвегії (27 %), значно менші – нідерландам (10 %), данії (9 %), німеччині (7 %), бельгії та франції (по 0, 5 %). 90 % нафти та газу видобувають з невеликих глибин – до 60 м, хоча деякі сягають 3 500 – 4 500 м. Росія за запасами нафти посідає 8 - ме місце в світі, а за запасами газу поступається лише ірану.
Чималі запаси нафти зосереджено в європейській частині росії у волго - уральській нафтоносній провінції, яку розробляють близько 100 років. Вона сформувалася на глибині 1, 8 – 3, 0 км в осадовому чохлі східноєвропейської платформи. Звідси починаються найдовші нафтопроводи, якими нафта надходить до україни та інших країн європи. Він розміщений у межах потужного осадового чохла молодої платформи на глибині 2–3 км. Басейн почали розробляти після другої світової війни. Звідти починаються одні з найдовших у світі газопроводів, якими надходить природний газ до країни європи. Кам’яне вугілля видобувають в європі протягом кількох століть. Біля його басейнів формувалися старі промислові райони. Ланцюг кам’яновугільних родовищ тягнеться через всю європу.
Від великої британії до україни (мал. Унікальними за покладами басейнами були. Донбас (україна, росія), верхньо - сілезький (польща), рурський (німеччина), остравсько - карвінський (чехія). Значні поклади вугілля також мали велика британія та франція. Проте з середини хх ст. Через виснаження ресурсів собівартість кам’яного вугілля зросла. До європи почали завозити дешеве американське, австралійське та південноафриканське вугілля. Через те видобуток кам’яного вугілля стрімко скоротився. Більшу частину шахт було закрито. інше ставлення до вугільних запасів в росії, де їх розробка триває. На території росії розміщуються 4 з десяти найбільших у світі за покладами вугільних басейнів. Щоправда вони переважають у важкодоступних азійських регіонах країни, що утруднює їх освоєння. Основним за видобутком є кузнецький басейн (кузбас), який дає понад половину від усього об’єму вугілля в росії. Рудні ресурси приурочені до щитів давніх платформ або поясів складчастості. Лідирують в європі за покладами залізних руд у перерахунку на корисну речовину росія (18 % світових запасів) та україна (9 %). Також є значні запаси залізних руд у швеції. Найбільшим залізорудним басейном у світі нині вважається курська магнітна аномалія в європейській частині росії. Розвідані запаси там становлять близько 30 млрд тонн. Басейн виявлений у другій половині хvііі ст. За аномальною поведінкою магнітної стрілки компаса. Найбагатші руди із вмістом металу майже 65 % відомі в україні (білозерське родовище). Руди кольорових металів залягають суцільним поясом на півдні європи. Там є поклади мідних та поліметалічних руд (іспанія, сербія, румунія, болгарія), ртутні руди (іспанія, італія). Найбільшим у європі міднорудним басейном є люблінський у польщі. Багато родовищ мідних руд також є в росії на кольському півострові та уралі. Україна посідає 1 - ше місце в світі за покладами марганцевих руд. В європі виділяється велика середземноморська провінція, багата на алюмінієві руди боксити, поклади яких тягнуться через францію, хорватію, грецію, угорщину.
Великі поклади уранових руд сконцентровано у швеції та франції. З нерудних ресурсів у європі виділяються поклади калійних солей, які відомі в росії (район приуралля), німеччині та білорусі. є родовища самородної сірки (польща, україна), графіту (чехія), апатитів (кольський півострів у росії), білої глини (каоліну) (україна, німеччина), будівельного каменю (українського граніту, італійського білого мармуру). Хоча європу перетинає велика кількість річок, які є основним джерелом водних ресурсів, більшість країн регіону недостатньо забезпечена ними. Найбільше їх споживають промисловість та сільське господарство. Тривале безконтрольне використання водних ресурсів призвело до їх виснаження. Більшість озер і річок у регіоні зазнають сильного забруднення. Особливо відчувають дефіцит води через кліматичні особливості південна та східна її частини. Переважна частина регіону багата на земельні ресурси. Найкращі в світі ґрунти – чорноземи – знаходяться на території україни, півдні росії, в угорщині. Родючі бурі лісові ґрунти вкривають більшу частину середньої частини європи. На середземноморському узбережжі сформувалися багаті на поживні речовини коричневі ґрунти. Кислі дерново - підзолисті ґрунти знаходяться у середній частині європи. Вони придатні для освоєння за умов інтенсивної меліорації. Тундрово - глеєві, що майже не використовуються у землеробстві, займають крайню північ регіону.
європа вирізняються найвищим показником коефіцієнта земельного використання серед регіонів світу.
Тут найвищий рівень розораності земель – 29%, що перевищує середньосвітовий показник у 2, 5 рази. В окремих країнах цей показник сягає 50%. Україна, угорщина, польща, румунія. Під пасовищами зайнято 18% земель. Найвищий коефіцієнт земельного використання характерний для нідерландів, румунії, польщі, данії – 80%, а найнижчий – для італії та португалії – 14 - 16%. Резервів для розширення орних земель в європі небагато. Так, у нідерландах до 40% площі держави складають польдери – відвойовані у моря за допомогою спеціально споруджених дамб та гребель ділянки. Лісові ресурси більшості європейських країн були сильно виснажені у минулі століття у зв’язку з будівництвом та розорюванням ґрунтів. Тепер вони збереглися переважно у північних районах у зоні тайги та в горах. Нині на одного європейця припадає 0, 3 га. Цим країнам притаманні найвищі показники лісистості території. Величезні площі під лісами має європейська північ росії. Багатими на ліс є також білорусь, австрія, албанія. Рекреаційними називають природні умови та ресурси, а також суспільні об’єкти, які можуть використовуватися для відпочинку, туризму та охорони здоров’я. Рекреаційні ресурси поділяють на природно - рекреаційні та культурно - історичні. Країни європи мають найрізноманітніші природно - рекреаційні ресурси, які є основою для розвитку курортного господарства. Серед морських курортів відомі лазурний берег (франція), італійська рив’єра, золоті піски (болгарія), мальта, балеарські острови (іспанія), адріатичне узбережжя хорватії та чорногорії тощо. Гірськими курортами вирізняються швейцарія, австрія, словаччина, норвегія. В європі є місця, що багаті на термальні та мінеральні джерела. Це баден в австрії, спа в бельгії, карлові вари в чехії, бат у великій британії та інші. Величезними є й культурно - історичні цінності регіону, тому туристів приваблюють афіни, рим, ватикан, париж, лондон, краків та багато інших міст - музеїв. Вам відомо з попередніх класів, що кількість та якість населення, а також причини, які призводять до їхньої зміни вивчає наука демографія. Тобто вона розглядає так звані демографічні процеси. До них перш за все належать природний рух, або відтворення населення та механічний рух, або міграції населення, а також пов’язані з ними процеси. Також демографія вивчає не тільки кількість, але й якість населення, що передбачає, в першу чергу, можливість його до самовідтворення. Вона характеризується такими основними показниками як шлюбність, розлучуваність, рівень здоров’я. В результаті природного руху населення відбувається його відтворення, тобто безперервна зміна поколінь. Природний рух населення характеризується такими показниками, як. Народжуваність, смертність, природний приріст. Осіб) за певний період, зазвичай за рік. Природний приріст – це різниця між рівнем народжуваності та рівнем смертності. Для неї характерні найнижчі серед регіонів світу показники народжуваності (10, 34‰) та природного приросту населення (0, 05‰). У деяких європейських країнах природний приріст припинився зовсім, а у 21 країні у 2016 році відбувалася навіть депопуляція – систематичне зменшення абсолютної чисельності населення (табл. Все це ознаки першого (звуженого) типу відтворення населення, який тягне за собою ряд проблем. Народжуваність у європі за останні півстоліття скоротилася вдвічі. Сучасна жінка в європі протягом життя народжує в середньому 1, 3–1, 5 дитини, що не забезпечує розширеного відтворення майбутніх поколінь, для якого потрібно 2, 1 дитини на одну жінку.
Найнижчі показники – 1, 15–1, 2 дитини на кожну жінку – зареєстровано в італії, іспанії й португалії. Винятками є лише албанія та ірландія, де наразі переважає молоде населення, яке хоче й може мати багато дітей. Причин погіршення демографічної ситуації в європі чимало. Основні серед них – це природні демографічні процеси. Аналіз статистичних даних показує, що середня тривалість життя в європі вище у жінок, ніж у чоловіків на 5 - 8 років. На природний рух населення також впливають екологічні чинники, що ведуть до зростання спадкових хвороб та рівня дитячої смертності. Внаслідок складної демографічної ситуації частка європи в світовій кількості населення за останні 65 років скоротилася з 15, 5% до 9, 9%. Отже, демографічна криза, яка вразила країни європи відзначається двома протилежними тенденціями. З одного боку, зменшення народжуваності, з другого – зростання тривалості життя. Все це призводить до старіння та загального скорочення населення країн за рахунок природних чинників. Відповідно до прогнозів оон, до 2025 році загальна чисельність населення європи практичне не зміниться, а до 2050 року почне скорочуватися. У всіх країнах європи у зв’язку зі складною демографічною ситуацією проводиться демографічна політика, спрямована на збільшення народжуваності. В усіх європейських країнах система заходів демографічної політики в цілому подібна, хоча, різниться розмірами різного роду виплат та інших пільг. У країнах єс були схвалені закони, відповідно до яких передбачені тривалі відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами зі збереженням зарплати у повному обсязі або 75 - 90% від неї. Молодятам надають одноразові позички, матеріальну допомогу в зв’язку з народженням кожної наступної дитини за прогресивно зростаючою шкалою, щомісячні допомоги на дітей, переважне право на придбання квартири багатодітним родинам, на утримання дітей у дитячих установах. Крім того, заборонено законами країн звільняти жінок з роботи в період декретної відпустки. У деяких країнах європи вітається збільшення імміграції молодих жінок, здатних до дітородіння. Тим самим робиться спроба скоротити число неодружених громадян та максимально використовувати потенціал розлучених громадян. Наприклад, в іспанії 17% дітей народжуються в матерів іноземного походження. В скандинавських країнах запроваджене безкоштовне дошкільне навчання для дітей 4 - х і 5 - літнього віку, гарантована оплачувана відпустка з догляду за дитиною (частина з якої обов’язково надається не матері, а саме батькові), місячна допомога на дитину.
Демографи вважають, що політику заохочення народжуваності і підвищення природного приросту в європі найбільш ефективно проводять франція і швеція. З початку 90 - х років хх ст. Механічний рух (міграції) населення став основним чинником його зростання в країнах західної та північної європи. Ці субрегіони стали основним світовим центром притягання імміграційних потоків з південної та східної європи, північної африки, західної та південної азії, островів карибського моря. Тут практично у всіх країнах населення зростає за рахунок припливу іноземного населення, який випередив природний приріст. За кількістю іноземних підданих серед країн європи попереду знаходяться німеччина (понад 7 млн осіб), франція та велика британія. Останнім часом імміграція до країн європи набула масового характеру.
Нині немісцеве населення складає в середньому близько 10% від загальної кількості населення регіону.
Найбільшим цей показник є у країнах західної та північної європи, де сягає 12 - 20%, в той час як у східній європі – найменший в регіоні. Середньосвітовий показник іммігрантів – 3% –залишається стабільним протягом останніх трьох десятиліть. Основні причини імміграції до європейських країн економічні. Майже 40% офіційних переселенців прибули до європейських країн у пошуках роботи. Решта тих, хто звернувся з проханням про притулок або приїхали із метою возз’єднання з родиною. В решті - решт, й ця група людей згодом опиняється на ринку праці. Водночас, в європі перебуває близько 5 мільйонів нелегальних мігрантів. імміграція до європи має позитивні та негативні наслідки. З одного боку, приїжджі люди, навіть при високому рівні безробіття місцевого населення, стають джерелом більш дешевої робочої сили в країнах, де вже зараз кожна шоста людина старша 65 років. Вважають, що до 2050 року кожна четверта (а може, й кожна третя) людина буде пенсійного віку, а кожний другий – старше 50 років. Місцеві безробітні зазвичай претендують на кваліфіковану роботу, яка забезпечує високу стабільну зарплату, високий соціальний статус, перспективи подальшого кар’єрного та фахового зростання. іммігранти частіше задовольняються так званою 3 - d роботою (від англ. Dirty, dangerous, degrading – брудною, небезпечною, такою, що веде до деградації), оскільки багатьом людям, які походять із бідніших країн найнижча європейська зарплата здається нечуваною розкішшю. Тому конкуренції між іммігрантами та корінним населенням як такої немає. З іншого боку політичні міграційні потоки в європу мають негативні наслідки. Масовий напливом мігрантів з охоплених війнами країн африки та близького сходу призводять до численних людських жертв на шляху до європи та в самій європі. Притік мігрантів спричиняє серйозне фінансове навантаження. Для їх облаштування виділяються значні кошти урядами європейських країн. Мігранти створюють додаткове соціальне навантаження. Україна не фігурує як кінцева точка прибуття політичних біженців, а є країною - транзитером на шляху до єс. Міграції в їхніх нинішніх масштабах дуже суттєво змінили національний склад населення окремих держав європи. Багато іммігрантів прагнуть набути громадянство тих країн, де вони влаштувалися. Для більшості країн європи притаманний регресивний тип вікової структури, який сформувався при першому типі відтворення населення. Для нього характерні мала частка дітей (17 - 21%), але велика частка літніх людей (18%–24%). Частка людей працездатного віку 55 - 60%, але відбувається її поступове скорочення. Так, в італії, іспанії, росії прогнозується скорочення кількості людей працездатного віку на 42%, у німеччині та бельгії – на 28%, навіть у франції, де один із найвищих показників народжуваності, починається такий спад. У статевій структурі населення європи питома вага жіночого населення вища (52%) від чоловічого (48%). Це зумовлено в основному біологічними причинами. У віковій категорії до 14 років спостерігається незначна перевага чоловіків над жінками. Проте, за рахунок більш високої дитячої смертності серед представників чоловічої статі цей показник вирівнюється й серед людей працездатного віку спостерігається майже однакова кількість чоловіків та жінок. Серед людей літнього віку явно переважає жіноче населення за рахунок більшої тривалості життя жінок, що генетично обумовлено. На території європи проживає майже 90 різних за культурним та етнічним складом націй (без урахування азіатської частини росії). 33 з них є титульними державотворчими націями, що відбиваються у назвах країн. 8 європейських націй належать до найбільш чисельних в регіоні (понад 30 млн осіб). Російська, німецька, французька, англійська, італійська, іспанська, українська та польська. У межах держав проживають численні етнічні та національні меншини, які складають близько 14% населення регіону.
Ради європи прийняла конвенцію про захист національних меншин. Цей документ забороняє дискримінацію та політику асиміляції людей за їх належністю до певної етнічної групи. Конвенція покликана створювати умови для збереження мови, культури та самобутності національних меншин. За національною структурою населення більшість країн європи є однонаціональними, оскільки етнічні межі в основному співпадають з державними кордонами. Багатонаціональних країн лише шість. Велика британія, іспанія, швейцарія, молдова, україна та росія. Двонаціональною є бельгія. 95% населення європи говорить мовами індоєвропейської мовної сім’ї, до якої належать різні гілки та мовні групи. Найпоширенішою в європі є німецька мова. Нею користуються у шести країнах. єдиною державною мовою німецька є у німеччині, австрії та ліхтенштейні, а також однією з державних у швейцарії, люксембургу та бельгії. Крім того частина населення європи говорить мовами уральської мовної сім’ї, фінно - угорської гілки. Такими є угорська, фінська, естонська, а також мови народів приуралля в росії. На мальті говорять мовою близькою до арабської, яка належить до семіто - хамітської мовної сім’ї. Гагаузька та кримсько - татарська мови належать до алтайської мовної сім’ї, тюркської гілки. За релігійною приналежністю абсолютна більшість народів європи сповідує християнство, яке представлене трьома основними гілками. Католицтво переважає у південній та західній європі; протестантизм – у північній європі; православ’я – у східній європі. Мусульманство (іслам) сповідують в албанії, боснії і герцеговині, в приураллі в росії. В україні мусульманство представляє кримськотатарське населення. В європі поза межами україни живе багато людей українського походження. Українською діаспорою вважаються лише ті, хто живуть поза межами етнічних українських земель та відчувають духовний зв’язок з україною. Умовно українську діаспору поділяють на східну (в межах колишнього радянського союзу) та західну (поза межами срср). Українська діаспора в європі почала формуватися з масової еміграції українців в останню чверть хіх ст. Причиною першої хвилі еміграції було аграрне перенаселення. Тоді основний потік найбідніших українські селяни в пошуках кращого життя був спрямований в америку.
Значно менше людей переїжджали з галичини та буковини до росії та боснії. Українська діаспора в російській імперії була майже винятково хліборобська. Вона була скерована у поволжя, на урал, а пізніше у західний сибір (сірий клин) та на далекий схід (зелений клин). Перша світова війна викликали другу хвилю масової української еміграції вже з політичних причин. Головним скупченням нової еміграції стала європа. Так виникли осередки української діаспори в чехословаччині, німеччині, польщі, франції, бельгії, австрії, румунії, югославії. Прага стала разом з харковом, києвом та львовом одним з центрів української культури та політичного життя. Третя хвиля еміграції й значне розширення української діаспори в європі відбулося після другої світової війни. Багато українського населення в результаті війни опинилася в німеччині та австрії. Нова сильна українська громада виникла у великій британії, зміцніли громади у франції, бельгії, нідерландах. Найчисленнішою була українська діаспора в польщі, що складалася з українського населення, яке поляки переселили на західні й північні землі, які до 1945 р. У польщі, чехословаччині, румунії, югославії українці мали статус національних меншин й мали культурно - суспільні організації, школи, пресу, видавництва. У радянському союзі українська діаспора хоч кількісно й перевищувала решту української діаспори в європі, проте була розпорошених по всіх республіках срср. Українські преса, театри, клуби, школи поза межами урср з середини 1930х років були ліквідовані, українці зазнали асиміляції. Після здобуття незалежності почалася четверта хвиля еміграції з україни. Українці виїжджають зокрема в португалію, іспанію, чехію, італію через непевний економічний стан в середині країни. Кількість українців у діаспорі зазнає постійних змін, як у бік збільшення завдяки новому припливу з україни, так і зменшення через рееміграцію (повернення) в україну, або асиміляцію. Нині українська діаспора відома у 21 - й країні європи. Відповідно до конституції україни держава дбає про задоволення національно - культурних і мовних потреб закордонних українців. Для системи розселення європи притаманні висока густота населення та високий рівень урбанізації. європа – один з трьох ареалів світу з максимальною густотою населення. Найбільшої концентрації досягає цей показник у чотирикутнику міст ліверпуль (велика британія) – гамбург (німеччина) – базель (швейцарія) – париж (франція). До держав з найвищим показником густоти населення в світі належить ряд європейських країн. Нині рівень урбанізації в європі становить 73%. Відповідно офіційним прогнозам частка міського населення європи стабілізується на рівні 82%. Найбільшими її показниками вирізняються монако – 100%, бельгія – 98%, мальта – 95%, ісландія та сан - марино – 94%, нідерланди та люксембург – 90%. Середній рівень урбанізації мають лише дві європейські держави. Молдова – 45% та боснія і герцеговина – 40%; низький рівень – ліхтенштейн – 14%. В європі існує 32 міста - мільйонера (без азіатської частини росії) (табл. Серед них до міст - мультимільйонерів належать москва (12, 4 млн осіб), лондон (8, 7 млн осіб) та санкт - петербург (5, 3 млн осіб). Серед міст - мільйонерів є два українських міста. Києві (2, 9 млн осіб) та харків (1, 4 млн осіб). європа – батьківщина міських агломерацій. Нині їх в регіоні близько 400, серед яких 62 агломерації з населенням понад 1 млн осіб, в яких проживає 27% міського населення європи. Найбільшими з них є лондонська (13, 9 млн осіб), московська (12, 7 млн осіб), паризька (11, 3 млн осіб), рейн - рур (11 млн осіб), голландська (6 млн осіб), київська (5, 2 млн осіб), мадридська (5, 1 млн осіб), міланська (4, 1 млн осіб), верхньо - сілезька (4 млн осіб). Як результат зростання сусідніх агломерацій в європі сформувалися мегаполіси англійський та прирейнський, в кожному з них проживає 30–35 млн осіб. Англійський мегаполіс вбирає не менше двох десятків великих агломерацій, які разом займають близько 50 тис. Його основними ядрами агломерації є лондон, бірмінгем, манчестер та ліверпуль. Прирейнський мегаполіс є міждержавним. Він утворився на основі трьох великих агломерацій уздовж річки рейн у західній частині німеччини, голландської агломерації на території нідерландів та лотаринзької за сході франції. Процес урбанізації в європі пройшов чотири послідовні стадії. Перша – власне урбанізація (від лат. Urbanus – міський), за якої відбувалася концентрації населення у містах, особливо великих, яка тривала в європі до середини хх ст. Шум, стрес, забруднення довкілля. Тому міський спосіб життя перестав влаштовувати людей з високими статками, а також літніх людей, особливо чутливих до погіршення якості довкілля, росту злочинності, транспортних проблем тощо. З 50 - 60 - х років хх ст. Було помічено, що населення великих міст європи почало скорочуватися. Люди залишали центральні райони міст, які почали спеціалізуватися на сфері послуг та перетворюватися у ділові центри або занепадати. Так розпочалася друга стадія урбанізації, яка одержала назву субурбанізація (від лат. B – під, біля та лат. Це процес відтоку міського населення у передмістя. В результаті цього розвивається приміська зона та сформувалися великі міські агломерації. Це явище пов’язують з напруженою екологічною ситуацією в місті, більш дешевою землею для будівництва власного будинку у приміській зоні та високим розвитком транспорту, що дозволяє жити ближче до природи, а щоденно на роботу їздити у місто. За рахунок розвитку комп’ютерних мереж зростають можливості для роботи вдома. Перехід до третьої стадії відбувся в 70 - х рр. Хх ст коли зростання міських агломерацій уповільнилося та посилився відтік населення і виробництва у невеликі містечка та сільську місцевість, де ціни на землю значно нижчі, робоча сила дешевша, а умови довкілля сприятливіші. В таких позаагломераційних зонах підприємства з новітніми виробництвами почали розміщувати свої філії, а також наукові та інженерно - технічні служби, обчислювальні центри. Так виник процес рурбанізації (від англ. Ral – сільський та лат. Urbanus – міський)– поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість. Рурбанізація полягає у міграції міського населення в сільські поселення, розвитку форм господарської діяльності, що характерні для міст, у тому числі промисловості, сфери обслуговування та ін. При цьому відбувається залучення сільського населення до міського способу життя. Як наслідок у європейських країнах частка міського населення значно нижча, ніж у деяких країнах, що розвиваються америки, азії та навіть африки. Урбанізація в європі набула нових форм й перейшла до четвертої стадії. Почалося повернення людей з високими та середніми статками у перебудовані квартали міст, які до того вважалися мало престижними для проживання. Так розпочався процес протилежний субурбанізації – джентрифікація (від англ. Gentrification – облагороджування) – реконструкція і оновлення раніше непривабливих частин міста та переїзд до них заможних верств населення. В наслідок цього туди направляються інвестиції на розвиток інфраструктури, кредити на придбання нерухомості, зростають середні статки людей, зменшується розмір родин, зростає культурний рівень мешканців. В світі є такі міста, які відіграють важливу роль не лише у житті країни, але й економічному та політичному житті усього світу.
їх називають світовими (глобальними) містами, або альфа - містами. Такі міста вирізняються проведенням там міжнародних зустрічей, наявністю штаб - квартир міжнародних організацій, високою кількістю проведених бізнес - зустрічей. Нині складено перелік зі 153 світових міст, з них в європі 48. За значенням ці міста умовно поділяють на три типи. Альфа (15 міст), бета (20 міст) та гама (13 міст). Серед українських міст до групи світових належить лише київ, який посідає 73 - е місце та віднесений до типу бета. Такі міста вирізняються багатьма особливостями, що вирізняють їх з - поміж інших міст. Контурна політична карта європи євразія. Політична карта (конспект) євразія – найбільший материк планети. На її величезних просторах знаходяться понад 80 держав, різних за розмірами, чисельністю населення, рівнем розвитку, культурними традиціями, історичним минулим. Серед них – найбільша за площею держава світу (росія) та дві найбільші за кількістю населення країни китай та індія. Проте, також тут є держави, що розмірами та кількістю населення не відрізняються від звичайних міст (андорра, монако, ліхтенштейн, сан - марино, ватикан). євразія – колиска найдавніших цивілізацій. Але впродовж багатьох століть великі обшири північної та центральної частин континенту залишалися малозаселеними і майже невідомими цивілізованим народам європи, арабського світу, індії та китаю. Та й самі євразійські цивілізації в давні часи мало контактували між собою. історію дослідження велетенського континенту важко пов язати з однією особою. На межі першого і другого тисячоліть північно – західна частина євразії активно освоювалася норманами. В подальшому, завдяки хрестовим походам, посиленню дипломатичних і торговельних стосунків між країнами уявлення європейців про континент поглиблювались із просуванням на схід. Пізніше значних зусиль для розширення знань про євразію доклали марко поло, васко да ґама, семен дежньов, вітус беринґ, микола пржевальський та інші мандрівники і науковці. В євразії зародилися три світові релігії. Християнство, іслам, буддизм, що звідси поширились на інші регіони планети. На материку сформувались дві з великих світових рас. європеоїдна та монголоїдна. На континенті проживає понад 60 % населення планети, але розміщене воно нерівномірно. Завдяки сприятливим природно - кліматичним умовам та вигідному географічному положенню найбільш щільно заселеними є західна, південна та південно - східна частини євразії – тут в окремих регіонах щільність населення сягає 600 і більше чоловік на 1 км2. Разом із тим велетенські простори північної, північно - східної азії, а також гірські й пустельні території континенту освоєні дуже мало або є незаселеними. Дуже відрізняються країни й окремі регіони євразії за рівнем урбанізації. Так, у західній європі цей показник сягає 70 і більше відсотків, а в багатьох регіонах азії він майже вдвічі нижчий. Серед країн континенту найбільш урбанізованими є сінґапур (100 %), бельгія, кувейт. Найменша частка міського населення в бутані (6 %), непалі (15 %). В євразії знаходиться найбільша кількість мегалополісів, як - то токіо, мумбай, колката, шанхай, пекін, джакарта. Контурна політична карта європи карты европы. Европа – самый изученный, но и самый таинственный континент. Яркие туристические места сочетаются с тихими очаровательными местечками и загадочными историческими уголками. Украина располагается в европейской части материка. Знать физическую географию, политическое устройство этой части света – значит, быть грамотным и образованным гражданином. А знакомство с соседями начинается с покупки настенной карты европы. Какую карту европы купить. Выбор зависит от нужд клиента. Картограф предлагает следующие виды картографической продукции. Политическая карта европы. Города и столицы; атласы шоссейных дорог, автобанов и прочих автомагистралей стран еврозоны; тематические карты – ареалы обитания животных и растений – как эндемиков, так и видов, встречающихся повсеместно; карты водозабора и водостока рек европы, крупных месторождений природных ископаемых; антикварные карты и стилизованные под старину для оформления интерьеров. Как купить политическую карту европы в киеве.
К качеству карт предъявляется масса требований – точность, отсутствие орфографических, топонимических ошибок, соответствие заявленному масштабу.
Из потребительских качеств – это износостойкость, качественные материалы и приятная полиграфия. Поэтому покупать их следует в специализированных магазинах. Наш магазин картограф предлагает клиентам широкий выбор карт и атласов – мира, европы, городов и путей сообщений. Наши менеджеры помогут вам подобрать мелко - , средне - или крупномасштабную карту любого назначения. Наша продукция имеет необходимые сертификаты соответствия. Купив наши карты, вы непременно останетесь довольны качеством и сможете пользоваться ими многие годы. Контурна політична карта європи § 4. • політична карта європи. Сучасна політична карта європи сформувалася в основному у xx ст. Найбільший вплив на її формування мали перша і друга світові війни. Значних змін політична карта європи зазнала також наприкінці xx ст. Подією не лише європейського, а й світового масштабу став розпад радянського союзу (срср) у 1991 р утворення снд, розділ чехословаччини на чехію і словаччину, а також об’єднання двох німецьких держав (1990 р. ), розпад на початку 1990 - х рр. На кілька незалежних держав югославії. Позначився так званими кольоровими революціями, зокрема в країнах східної європи, які суттєво вплинули на подальший вибір шляху розвитку держав. Отже, у результаті подій кін. На політичній карті європи з’явилися молоді незалежні держави, серед яких і наша країна та білорусь, молдова, росія (колишні республіки срср), а також хорватія, чорногорія, словенія, македонія, боснія і герцеговина, сербія (колишні республіки югославії). є на політичній карті й так звані невизнані (придністровська республіка) і частково визнані (косово) держави. На політичній карті європи й дотепер існують залежні території, серед яких найбільше островів. Гернсі, що належать великій британії, фарерські острови - залежні від данії. Ян - маєн та архіпелаг шпіцберген, що належать норвегії, та ін. Однією з найбільших проблем європи нині є сепаратизм - боротьба окремих верств населення і політичних кіл за відокремлення частини території від держави для отримання повної чи часткової незалежності (автономії). Сепаратистські настрої, підбурювані росією, час від часу виникали і в окремих регіонах україни. Наслідком цього стала анексія росією ар крим і військово - терористична боротьба на сході україни в донецькій і луганській областях. Осередки сепаратизму в європі. Шотландія, каталонія, фландрія - серед низки європейських регіонів, які прагнуть до автономії, якщо не до повної незалежності. Фінансова криза, соціальні негаразди, вихід великої британії з єс та інші причини дедалі більше посилюють напруженість у їхніх відносинах із національними урядами. Особливо тих регіонів, які є головними донорами державних бюджетів. Вони хочуть повернути назад свої податкові внески, збільшити автономію чи утворити незалежну державу.
Першого жовтня 2017 р. Каталонія провела референдум - опитування населення щодо відокремлення від іспанії. • форми державного правління і територіального устрою країн європи. За формою державного устрою в європі переважають унітарні держави. Лише шість держав є федеративними. Серед них австрія, бельгія, німеччина, швейцарія, боснія і герцеговина та росія. Характерними ознаками унітарної держави є наявність єдиної конституції, єдиного керівного центру, єдиного громадянства і єдиної державної мови. Характерною рисою федеративної держави є те, що водночас із федеральною конституцією, органами влади і законодавством усі суб’єкти федерації (республіки, штати, землі, краї, кантони тощо) мають свої конституції, закони, систему законодавчих, виконавчих і судових органів. За формою правління більшість країн європи - республіки. Залежно від розподілу повноважень між парламентом і президентом розрізняють парламентську, президентську і змішані (президентсько - парламентську, парламентсько - президентську) республіки. У європі переважають парламентські республіки (наприклад, німеччина, греція, італія, угорщина, латвія, литва, естонія та ін. ), у яких парламент як повновладний орган формує політично відповідальний перед ним уряд і зазвичай обирає президента, який у системі державних органів виконує символічну юридичну функцію. У президентській республіці глава держави, якого обирає народ, є водночас і главою уряду.
Він має дуже великі повноваження, призначає і звільняє членів уряду на власний розсуд. Однак він не може розпустити парламент, а парламент не може висловити недовіру уряду.
Серед президентських республік у європі, зокрема, білорусь. У змішаних республіках поєднані сильна президентська влада й ефективна діяльність парламенту, який контролює уряд. Президента за умов такої форми правління обирають на прямих виборах. Уряд на чолі з прем’єр - міністром несе політичну відповідальність і перед парламентом, і перед президентом. Змішана республіканська форма правління характерна для франції, португалії, австрії, болгарії, польщі, фінляндії, а також україни. існує у європі й така форма правління, як монархія. Переважають конституційні монархії, у яких прем’єр - міністр очолює виконавчу владу в державі і є лідером правлячої більшості в парламенті. Офіційно ж главою держави є конституційний монарх, який виконує свої обов’язки за узгодженням з урядом і парламентом. єдиною абсолютною монархією у європі є ватикан, де монарх поєднує виконавчу та законодавчу гілки влади і має абсолютну владу в країні. До яких європейських субрегіонів вони належать. • типи країн європи за рівнем економічного розвитку.
Найповніше уявлення про типи країн європи за рівнем економічного розвитку дають міжнародні організації, членами яких є більшість європейських країн. Це, зокрема, оон, міжнародний валютний фонд (мвф), світовий банк реконструкції і розвитку (сбрр). Для характеристики економіки країн зазвичай використовують показники ввп і ввп на душу населення, структуру економіки, рівень і якість життя населення. із трьох наявних типів країн у європі представлено два. Економічно розвинені країни і країни перехідної економіки (постсоціалістичні). Німеччина, франція, велика британія, італія. Економіки цих країн відрізняються відкритістю, вільним зовнішньоторговельним режимом, інноваційними технологіями виробництва, високим рівнем ввп на душу населення. Це — бельгія, нідерланди, швеція, швейцарія, данія, норвегія, фінляндія (мал. До країн перехідної економіки належать переважно країни східної європи, колишні соціалістичні республіки. Ці держави перебувають на різних етапах переходу від планової до ринкової економіки. Найвищий сучасний рівень розвитку серед них мають польща, словенія, чехія, латвія, литва, естонія та ін. Вони здійснили економічні реформи. Втілюють соціально орієнтовану економіку, спрямовану на підвищення стандартів життя населення. До країн перехідної економіки належить і україна. • інтеграційні процеси. європейська інтеграція - це процес політичної, юридичної, економічної, а в деяких випадках також і соціальної та культурної інтеграції європейських держав. Шість держав - бельгія, італія, люксембург, нідерланди, франція, німеччина - підписали паризький договір про створення європейської спільноти вугілля і сталі. Поступово цей процес вийшов на вищі рівні міждержавного погодження фінансової, податкової, інвестиційної, промислової та соціальної політики, до нього залучалися нові учасники. • міжнародні організації в європі. Найдавнішою в європі міжнародною політичною організацією є рада європи (рє), створена 1949 р. Основною її метою є розбудова єдиної європи на принципах свободи, демократії, захисту прав людини і верховенства закону.
Україна також є членом ради європи, що нині об’єднує 47 держав. Керівні органи рє базуються у французькому місті страсбург. Вагоме значення для вирішення політичних і соціально - економічних питань у європі має європейський союз (єс) - унікальне європейське утворення, яке поєднує ознаки міжнародної організації і держави. Штаб - квартира єс міститься в столиці бельгії - брюсселі. Офіційно до єс входять 28 європейських держав, хоча велика британія на референдумі 2016 р. Проголосувала за вихід з єс. Проте існує низка країн - кандидатів на вступ до єс (мал. Україна підписала угоду про асоціацію з європейським союзом. Важливим кроком співробітництва між україною і єс став безвізовий режим, що набув чинності з 11 червня 2017 р. і згідно з яким українці можуть вільно перетинати міждержавні кордони з країнами союзу.
Головними цілями і сферою діяльності єс є спільна аграрна, торговельна, зовнішня політика й політика безпеки, координація економічної політики держав - членів, співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ, у сферах освіти, охорони здоров’я, культури тощо. єс володіє унікальною системою інститутів, серед яких європейська рада, рада міністрів єс, європейська комісія, європейський парламент, європейський суд, європейський центробанк, заснований 1998 р. Для вироблення і здійснення спільної валютної політики зони евро, зі штаб - квартирою у франкфурті - на - майні. Нині єврозона - це група з 19 держав єс, офіційною валютою яких є євро. За ініціативи країн - членів єс у люксембурзі (у селі шенген) підписано угоду, якою було скасовано внутрішній прикордонний контроль на кордонах з країнами, що підписали цю угоду.
Територію цих країн відтоді називають шенгенською зоною. Офіційно вона включає 26 країн, переважно членів єс. До шенгенської зони приєдналися ісландія, норвегія, швейцарія, ліхтенштейн, які не входять до єс, і ще три мікродержави. Монако, сан - марино і ватикан. У європі функціонують ще й такі регіональні організації, як співдружність незалежних держав (снд), організація за демократію та економічний розвиток (гуам), центральноєвропейська ініціатива (цєі). Загальноєвропейська система безпеки забезпечується організацією північноатлантичного договору (нато). Договір, що ознаменував утворення нато, було укладено 1949 р. Десятьма європейськими і двома північноамериканськими країнами, які взяли на себе зобов’язання забезпечувати взаємну оборону (таблиця). Нині членами нато є 29 країн. Штаб - квартира нато - у брюсселі. Головною метою нато є захист свободи й безпеки всіх її членів політичними і військовими засобами згідно зі статутом. Нині діяльність нато розширюється і охоплює співпрацю і з державами, які не входять до складу цієї організації, зокрема й україною. інтеграційні та дезінтеграційні процеси в європі. Користуючись текстом параграфа й іншими джерелами інформації, проаналізуйте, як відбувалося зближення європейських держав, які дії країн сприяють інтеграції. З’ясуйте причини дезінтеграційних процесів у європі на сучасному етапі та їхню географію. Визначте особливості участі україни в європейській інтеграції. Спрогнозуйте, які з процесів - інтеграційні чи дезінтеграційні - характеризуватимуть розвиток європи в найближчій перспективі. У європі представлено два типи країн за рівнем економічного розвитку - економічно розвинені країни і країни перехідної економіки. Контурна політична карта європи о портале.
Пакт молотова - риббентропа — традиционное в общественно - политической и исторической литературе название советско - германского договора о ненападении от 23 августа 1939 г. И его секретного приложения, подписанного в. Риббентропом от имени своих правительств и государств. Существование секретного протокола долгое время отрицалось, и только в конце 1980 - х гг. Документы стали достоянием общественности. Германия аннексировала судеты, включила чехию и моравию в состав рейха как протекторат богемия и моравия. Московские переговоры между ссср, англией и францией, которые завершились проектом соглашения о взаимопомощи 2 августа 1939 г должны были способствовать международной безопасности и борьбе с германской агрессией. Но проект так и не стал реальным соглашением, поскольку ни одна из сторон не проявляла заинтересованности, зачастую выдвигая заведомо неприемлемые условия. В этой ситуации руководство ссср приняло решение прекратить переговоры с англией и францией и заключить с германией договор о ненападении. Этот договор должен был позволить ссср избежать немедленного вооруженного конфликта, дать возможность стране готовиться к военным действиям, которые представлялись неизбежными. Гитлер, уже назначивший нападение на польшу на 1 сентября, послал сталину телеграмму, в которой настаивал на скорейшем заключении договора и просил принять не позднее 23 августа рейхсминистра иностранных дел, чтобы подписать пакт о ненападении и дополнительный протокол. Другими словами, ссср не будет помогать возможным жертвам агрессии фашистского рейха. Территория польши должна была быть разделена. Уже на следующий день после ратификации договора 1 сентября 1939 г. Германия напала на польшу.
Ссср должен был в соответствии с договоренностями также ввести свои войска в польшу, однако молотов попросил небольшой отсрочки. Он заявил послу германии в ссср в. 17 сентября 1939 г уже после заявления молотова, польскую границу пересекли части красной армии. Польша перестала существовать как государство. У германии и ссср появилась общая граница. Фашистская германия напала на ссср. Началась великая отечественная война. С этого момента все заключенные договоры утратили силу.
Так, по поводу действий красной армии на территории польши и передачи ссср баз в прибалтике уинстон черчилль, занимавший в то время пост первого лорда адмиралтейства, в своём выступлении по радио 1 октября 1939 г. «то, что русские армии должны были встать на этой линии, было совершенно необходимо для безопасности россии против нацистской угрозы. Как бы то ни было, эта линия существует и создан восточный фронт, который нацистская германия не осмелится атаковать. На данном портале представлен широкий круг материалов, освещающих непростые советско - германские отношения и международную обстановку того периода. 1939 год, 23 августа. Дополнительный протокол из коллекции фон леша. Риббентроп приказал снять фотокопии со всех документов мид. К концу войны архив был поручен сотруднику министерства фон лешу с приказом уничтожить его, в случае падения рейха. Однако он нарушил приказ и сдался американцам со всей информацией. Позднее эти материалы были опубликованы на западе, но будучи копиями, не могли расматриваться как реальные доказательства существования протокола. 1938 год, 30 сентября. После мюнхенского соглашения, премьер - министр англии чемберлен получил от гитлера клятвенное заверение, что германия больше не потребует для себя расширения территорий. Предусматривалось дальнейшее долгое и плодотворное сотрудничество двух держав, первым следствием которого стало подписание англо - германской декларации. Однако, дальнейшие шаги неуёмного диктатора и всплеск общественного мнения на западе прервали возможное сближение.
1939 год, 28 августа. Ранее анонсированный сервис для планирования путешествий почти готов и будет тестово запущен в течении нескольких месяцев. Мы ждем возобновления туризма в нормальном объеме.
Хотим сделать ранний анонс абсолютно уникального и прорывного сервиса для планирования самостоятельных путешествий, который разрабатывает наша команда. В следующем году выйдет бета - версия. Сервис будет представлять из себя агрегатор всего что только возможно и нужно для планирования поездки в любую страну.
При этом всё будет на одной странице и в одном клике от цели. Отличительной особенностью данного сервиса от других подобных, хотя близких аналогов нет, будет то что мы не будем вам подсовывать безальтернативные самые выгодные партнерки как делают все остальные.
Всегда у вас будет выбор практически из всех возможных вариантов. Приведем пример как делают все и как не будем делать мы. Все туристические сайты обычно вас проводят по такого рода безальтернативному пути. Авиабилеты - aviasales трансфер - kiwitaxi. У нас вы получите доступ ко всем вариантам без приоритета кому бы то нибыло. Поддержать проект и получить доступ намного раньше начала открытого тестирования можно обратившись на почту 200stran@gmail. С фразой хочу поддержать. Нужна ли шенгенская виза при транзите в аэропортах европы. Заодно обновите знания о странах которые входят в шенгенское соглашение.
Коментарі
Дописати коментар